Експедиції 2020 року

Учасники: Юрій Говорун, Олег Корбут та Ігор Стефанишин (усі з Києва).

Завдання: попрацювати в забої «Че» в Мушкаровій ямі та знайти місце для табору в районі села Пилипче.

Поки в країні діє карантин - жодних експедицій не планувалось. Однак після послаблення карантину ми вирішили перевірити чи можна добратись на власній автівці до печер і яка там ситуація. Вирішили їхати удвох і заодно перевезти старі меблі в спелео хату. Домовились зустрітись 21 травня о 16-й біля автостанції «Дачна», але подзвонив Олег і повідомив, що нас буде троє. Довелось ущільнювати вантаж і робити ще одне місце. Третім виявився Юра, який зміг приєднатися лише після 19-ї години і ми полишили Київ десь о 19-30. Їхали через Вінницю, це мабуть найкраща дорога в нашому напрямку.

На місце прибули близько четвертої ночі. Одразу помітили розбите вікно в дверях. Виявилось, що карантину не всі дотримувались. Поки нас не було в селі, в хату пробрались злодії і поцупили комп’ютер з монітором та Wi-Fi router, зарядку для акумуляторів, радіоприймач з підсилювачем, електроінструмент та навіть повикручували LED лампи, залишивши звичайні.

Вранці 22 травня прибрали гармидер, що залишили по собі злодії, поснідали та рушили до печери. В печері оглянули периметр і помітили, що всі забої в західному напрямку перекриті свіжими вижимками зі стелі, яких раніше не було. Рівень води в озерах ще більше впав і тепер знову можна постояти в гумових чоботях на дні «Хрестового» озера. Поки досліджували стан печери, Юра згадав, що на кухні залишився варитися суп, який забули вимкнути. Довелось Ігорю термінового їхати до хати. Все закінчилось добре, пожежі не сталось і суп навіть не пригорів. Отже рецепт приготування такий: візьміть все необхідне, закиньте в киплячу воду, покладіть на малий вогонь та рушайте до печери. Коли згадаєте про блюдо, біжіть до хати і вимикайте. Суп готовий.

В забої «Че», перш ніж працювати, вирішили заглянути за допомогою вудочки та відеокамери в щілини, що були попереду та справа. Остання показала відсутність вільного простору, тому залишився лише один напрямок – вперед на північ. Для цього ми за допомогою перфоратора та молотка прибрали частину кам’яної плити, що перекрила хід. Для транспортування уламків не вистачало людей, тому все полишили на місці до наступної експедиції. З печери вийшли о 22-й і поїхали до хати смакувати суп.

23 травня прокинулись рано, поснідали, зібрали речі і рушили в дорогу. Спочатку заїхали в Чортків, потім побували в Борщеві в райвідділі поліції, де описали ситуацію з викраденням майна. Після цього знову повернулись в Олексинці і стали чекати приїзду слідчої групи. Поліція прибула за пів години, все оглянула, сфотографувала, зняла відбитки пальців на вікнах та записала наші свідчення. Коли слідчі дії завершились, ми поїхали до Степана в Іване-Пусте. Тепер нам потрібно було з’ясувати, як найкраще під’їхати до нового об’єкту неподалеку від печери «Ведмежа». Можна звісно ходити від хати Івана в лісі, але нам хотілось розташувати табір поближче до місця роботи. Для цього ми заїхали в село Пилипче і почали рухатись вверх по течії потічка. Незабаром дорога скінчилась біля крайньої хати, а далі можна було рухатись лише на позашляховиках. Тому ми продовжили путь і незабаром добрались до мети: вхід до печери був прямісінько над нами. Розвідка печери показала, що в ній хтось попрацював з часу нашого попереднього візиту і залишив за собою інструмент. Необхідно буде з’ясувати хто це був та запропонувати покопати разом. Олег дуже швидко знайшов перспективне місце для майбутніх робіт і ми повернулись в машину. По дорозі зупинились біля крайньої хати та подружились з її господарем паном Василем.

Цю ніч ми провели на хаті в Степана, а вранці рушили до Києва, зупинившись в с. Окопи щоб оглянути мальовничі каньйони Збруча та Дністра. В Правдівці вже запрацював магазин «Пиріжковий рай», а в Летичеві ми навіть пообідали в кафе «Ні пуху ні пера». По дорозі траплялись ділянки з ремонтом та реверсивним рухом, які довелось об’їжджати по полям. Близько 9-ї вечора в’їхали в Київ. Експедиція завершилась.

Ігор Стефанишин

27 травня 2020 р.


Учасники: Павло Багмут, Микола Соловйов та Ігор Стефанишин (усі з Києва); Ігор Козій (з Ніжина); Андрій Адамчак (з Івано-Франківська); Олег Бородін та Василь Гончаров (з Вінниці).

Завдання: попрацювати в забої «Че» в Мушкаровій ямі та допомогти друзям з Борщева в ліквідації наслідків стихії в печері «Музейна».

Цього року 8 березня випало на неділю і всі громадяни отримали три вихідних дня. Більшість вирішила святкувати вдома, але були й такі, що наважилися поїхати в експедицію. Крім того нам вдалось трохи розширити географію учасників: крім киян були представники Чернігівщини, Івано-Франківщини та Вінниччини.

Домовились зустрітись 6 березня о 16-й біля кіностудії, але п’ятниця внесла корективи в наші плани і ми залишили Київ лише після 18-ї. По дорозі завітали до Вінниці, де до нас приєднались Василь та Олег. На місце прибули близько другої ночі. Знову підтвердилось правило: «Коли б не приїхали – раніше 4-ї не ляжемо».

7 березня повставали о 10-й, поснідали і поїхали до Музейної, де нас вже очікували Саша Дутко та Андрій Адамчак. Після перевдягання ми попрямували до входу печери. Коли спустились на дно колодязя почались перші труднощі. Розміри ходів виявились перешкодою для просування вперед декільком учасникам. Але якщо Павло зумів протиснутись, то Олег вирішив не ризикувати і повернувся на вихід. Біля «Столового каменю» нас гостинно зустріла спелео секція «Музей» у повному складі. Одразу сіли за стіл, щоб відновити втрачені калорії та поспілкуватись. Після обіду всі разом поглиблювали трасу, що веде від каменю до виходу.

Коли роботу було завершено, Ігор розгорнув невеличкий екран і влаштував кінозал з переглядом фільмів про печери та спелеологів. Не вистачало лише коли та попкорну. Коли вийшли з печери вже стемніло і накрапав дощ. Всі швиденько попрямували до машин, перевдягнились, попрощались і роз’їхались. В спелео хаті було прохолодно, довелось розпалити піч. Після вечері втома далась взнаки і всі полягали спати ще до опівночі.

8 березня прокинулись пізно. У багатьох тіло не хотіло згиналось після вчорашніх пригод. Лише в обід ми пішки добрались до Мушкарової ями, почистили вхід і поповзли до забою. Для новачків Павла, Олега та Василя Ігор влаштував ознайомчу екскурсію по печері. Через пару годин всі вже працювали в забої «Че». Нас було семеро: один копав, другий навантажував, решта мотузками тягала возика і нарешті останній висипав глину та каміння на купу. Так ми попрацювали до 9-ї вечора. Нам вдалось прибрати всю глину в проході, що залишилась з попередньої експедиції, та поглибити хід на пару метрів вперед. Коли піднялись на поверхню, знову потрапили під дощ, який нас не полишав всю дорогу до села. Після вечері влаштували кінозал, переглянули фільми про минулі поїздки на Кавказ та обмінялись спогадами.

9 березня о 8-й ранку нас полишив Андрій і поїхав до Івано-Франківська. Решта прокинулись о 10-й, поснідали, прибрали в хаті. О 12-й сіли в автівку і поїхали. За традицією зупинились в Правдівці, скуштували пиріжків і продовжили путь на Вінницю, щоб завести Олега та Василя. Після Калинівки почався дощ, а Київ о 8-й вечора нас зустрів густим туманом. Експедиція завершилась, але печера продовжується. Наступного разу візьмемо камеру з вудкою та заглянемо вперед.

Ігор Стефанишин

11 березня 2020 р.


Учасники: Едуард Дзюба, Ігор Стефанишин та Ірина Яценко (усі з Києва); Мирослав Бойко (з Борщева).

Завдання: попрацювати в забої «Че» в Мушкаровій ямі та продовжити ремонт в спелео хаті.

Минуло лише три тижні, як ми повернулись з попередньої експедиції. Чекати 8 Березня (три вихідних) було важко, ми не втримались і вирішили поїхати. Спочатку нас мало бути п’ятеро, але в останню мить двоє не з’явились, хоч їх чекали понад годину.

О 18-й годині машина з трьома учасниками виїхала з автостанції «Дачна» в напрямку села Іване-Пусте, куди прибула десь о пів на другу ночі. Після невеличкої вечері всі полягали спати.

21 лютого прокинулись о 9-й, поснідали і поїхали до Борщева. Там ми зустрілись з нашими друзями зі спелео секції МУЗЕЙ, поспілкувались і запросили хлопців до Мушкарової ями. Зміг поїхати з нами лише Мирослав, але працював він в забої за трьох! Хто читав звіт по 139-й експедиції, той пам’ятає, що тоді ми зупинились перед розширенням ходу. Цього разу Мирон вирішив копати вліво, звідки відчувалась невелика тяга повітря, а решта учасників допомагала йому в цьому. Десь за пару годин роботи ми побачили попереду порожнину. Мирон ще більше пришвидшився, але за ним вже не встигав наш конвеєр. Ігор накидав глину та каміння в корито, а Едік та Іра штовхали возик з коритом до виходу із забою.

Минула година, з прокопу стирчали лише чоботи. Сам Мирон змінив напрямок і копав в північному напрямку. О 18-й годині всі втомились і вирішили трохи перепочити та з’їсти по бутерброду. З новими силами ми продовжили штурм перешкоди. За дві години нам вдалось заповзти в порожнину, в якій зліва був конус вологої глини, справа невеличкий завал, а попереду стеля понижалась і переходила в карниз. Між підлогою та карнизом залишився отвір, в який колись стікала вода і залишила по собі сліди чорнозему. З цього отвору трохи тягнуло прохолодою. Працювати далі вже не залишилось сил та й часу і ми піднялись на поверхню, де нас вже очікував Михайло Сохацький.

Мирон та Михайло поїхали до дому, а ми повернулись до спелео хати. Вечеря плавно перейшла в перегляд фільмів про попередні поїздки. Лише о другій ночі всі полягали спати.

22 лютого вранці Ігор поїхав в Чортків, а Іра та Едік продовжили ремонт та наведення порядку в хаті. Після вчорашнього трудового подвигу їм було важко присідати і трохи боліли коліна. Під вечір, коли повернувся Ігор, він разом з Ірою сходили до печери, де заміряли нову довжину забою, виконали відео та фото зйомку знайденої порожнини. Едік за цей час закінчив робити освітлення в коморі, яка поступово перетворюється в кухню.

23 лютого прокинулись о 9-й, поснідали, прибрали в хаті і вже об 11-й рушили до Києва. За традицією зупинились в Правдівці, купили пиріжків і десь о 19-й повернулись до дому. Експедиція завершилась. Наступного разу необхідно буде поглибити лівий прокоп, який залишив по собі Мирон, щоб зайти під карниз та почати копати праве відгалуження.

Подяка Степану Окоцімському за теплу ночівлю і дрова та спелео секції МУЗЕЙ за допомогу.

Ігор Стефанишин

25 лютого 2020 р.


Учасники: Фелікс Іщенко, Олег Корбут, Ігор Стефанишин та Ірина Яценко (усі з Києва); Богдан Білава та Павло Куприч (з Чернівців).

Завдання: попрацювати в забої «Че» в Мушкаровій ямі та продовжити ремонт в спелео хаті.

Пройшов майже місяць, як ми повернулись з попередньої поїздки. Отже пора знову збиратись в дорогу. На цей раз змогли поїхати Фелікс з Ірою та двоє постійних учасників попередніх експедицій - Олег та Ігор. Зустрілись о 17-й біля кіностудії, взяли двох попутників (Наталю Яблокову з сином Льошою) і поїхали до Іване -Пусте, де нас вже очікував Степан. Хоч по дорозі машин було мало, прибули ми на місце десь о другій ночі, бо нікуди не поспішали. В хаті було тепло і затишно. Ми повечеряли і лягли спати.

31 січня прокинулись о 9-й і після сніданку, подякувавши господарю за гостинність, рушили до Олексинців. Погода почала псуватись, небо вкрили важкі хмари, накрапав дощик. За годину ми добрались до спелео хати і одразу почали з прибирання на кухні та в «карцері», який вирішили переобладнати в комору зі столом для приготування їжі. В майбутньому там буде ще й вмивальник, коли підведемо до хати воду та каналізацію. За цей час Іра встигла приготувати нам смачний суп, який ми спочатку скуштували, а лише потім пішки рушили до Мушкарової ями.

Дощ на вулиці вже скінчився, однак вхід до печери довелось трохи почистити від землі та снігу. Одразу направились до місця роботи в забої «Че». Нас було лише четверо і тягати возика на довгу дистанцію було важко. Олег запропонував відчепити мотузки і просто штовхати віз з коритом попереду. Вийшло непогано. Так і працювали до 8-ї вечора. Десь за годину, коли ми вже добрались до оселі, з’явились перші гості: Володя Снігур та Аня Шепель. За вечерею та переглядом фільмів промайнула година.

1 лютого нас розбудив «Пан Президент» (відомий також як Павло Куприч). Він разом з Богданом приїхали до нас щоб допомогти копати. Поки збирались до печери, Іра встигла приготувати нам борщ. Довелось спочатку пообідати, а вже потім йти на роботу в забій. На цей раз нас було вже шестеро і процес значно пришвидшився. Після того, як ми витягли дві великих каменюки, під стелею з’явився отвір, з якого приємно віяло свіжим повітрям. Павло почав ще швидше копати, поки не уперся в гіпсову плиту. За нею хід розширювався, вправо виднівся спуск вниз, по якому колись стікала вода. З лівого боку відчувалась тяга повітря, а стеля, яка до цих пір була рівною, перетворилась в купол. Це була невеличка, але така бажана ПЕРЕМОГА.

Майже не відчуваючи втоми, ми піднялись на поверхню, де нас вже очікував Михайло Сохацький. Він запропонував підвезти в село і вже за пів години ми сиділи за столом, обмінювались враженнями та святкували перемогу. Домовились в наступну поїздку допомогти «потопельникам» з Борщева в ліквідації наслідків стихійного лиха в Музейній. Ну а в рідній печері ще доведеться трохи попрацювати, перш ніж нам вдасться прорватись в нові ходи чи район.

2 лютого о 8-й Павло та Богдан поїхали до печери «Озерна», а решта після сніданку продовжили ремонт оселі. Олег залив цементним розчином підлогу на кухні, щоб більше не було ям. О 12-й ми нарешті замкнули хату і поїхали в Млинки до Снігура, де забрали тих самих двох попутників. Погода знову зіпсувалась, почав лити дощ. За традицією ненадовго зупинились в Правдівці скуштувати пиріжків і вже о 9-й вечора в’їхали в Київ. Експедиція завершилась.

Подяка Степану Окоцімському за теплу ночівлю та дрова.

Ігор Стефанишин

5 лютого 2020 р.


Учасники: Ксенія Бондар, Михайло Виршило, Ольга Воробйова, Олег Корбут, Микола та Лев Соловйови, Ігор Стефанишин та вівчарка Джура (усі з Києва); Андрій Адамчак (з Івано-Франківська); Тетяна Вікторівна Рибалкіна (вчителька), Вадим Богуцький, Ярослав Гросарчук, Євген Зубарєв, Михайло Міщишин, Михайло Тислюк (усі з Кам’янця-Подільського).

Завдання: утеплити спелео хату (закласти пінопластом 5 вікон) та попрацювати в забої «Че» в Мушкаровій ямі.

2 січня, одразу по закінченню новорічного свята, ми вирішили розпочати експедицію, яку вже двічі у грудні відкладали. Згодились поїхати з Києва лише троє, але пізніше до нас приєднався Андрій з Івано-Франківська та Микола з сім’єю. Отже зустрілись утрьох о 15-00 біля автостанції «Дачна», взяли попутників з BlaBlaCar та й поїхали. По дорозі зупинились на «пиріжках» і десь о 10-й вечора заглянули в гості до Степана з Іване-Пусте, де й заночували.

Вранці 3 січня, подякувавши господарю за теплу оселю, одразу поїхали до Борщева і швидко закупили все необхідне для утеплення спелео хати. Але як завезти 15 листів 10-ти сантиметрового пінопласту, мішок клею, 4 мішки дров та 3 рюкзаки в Олексинці? В черговий раз наш Nissan Pathfinder виручив нас та й пасажири зовсім не скаржились на відсутність комфорту. За пів години ми вже були в Олексинцях і розвантажували машину. Погода була сонячна і не по зимовому тепла, але в хаті було прохолодно і довелось розпалити піч. До вечора нам вдалось утеплити (закласти пінопластом) два вікна у кухні, два вікна у «карцері» та одне вікно в гостьовій кімнаті. Під вечір до нас приїхав Андрій з Івано-Франківська і розповів про свої пригоди по дорозі в село. Йому Google проклав маршрут через Лисівці, де вже майже рік закрито міст через Серет. Але місцеві жителі допомогли і підказали об’їзд по полю в Шершенівку. Добре, що на вулиці був мороз і дорога трохи підмерзла.

4 січня прокинулись десь о дев’ятій. Поки снідали, до нас приїхав Юра Загоруйко з Кам’янця-Подільського з групою гуртківців. Ігор та Андрій разом з ними відправились до печери, а Олег та Оля залишились в хаті закінчувати ремонт вікон. Вхід до Мушкарової ями трохи засипало землею та снігом, але ми прихопили з собою лопату і все почистили. Усередині печери було тепло і затишно. Ігор ознайомив дітей з печерою, потім сходили на «Тибет» та «Кайлас» за інструментом і почали копати в забої «Че». Десь по обіді всі вийшли з печери. Школярі попрощались і сіли в автобус, а ми разом з Олегом та Олею, що недавно підійшли, повернулись працювати в забій. Спочатку випробували новий возик, який зробив Олег, але потім знову взялися за старого возика, у якого значно більші колеса і він краще ходить по нерівній дорозі. До вечора нам вдалось видалити частину каменю і прокопати метр ходу. Десь о 19-й ми вийшли з печери і рушили до села. По дорозі нас підібрав автомобіль, в якому «випадково» сидів Коля Соловйов з сім’єю. Нас стало вже не четверо, а восьмеро, не рахуючи вівчарки Джури. Святкування цієї події затягнулось до другої ночі.

5 січня вранці почав падати сніг. Андрій попрощався з усіма і поїхав додому, Оля залишилась в хаті готувати борщ, а ми ушістьох рушили пішки до печери. На дорозі біля печери був сильний вітер, який змітав сніг з поля і утворював замети. Спочатку вівчарка не хотіла ніяк спускатись в колодязь, але Колі та Ігорю все-таки вдалось силоміць її туди занести. На відміну від поверхні під землею все було без змін і ми продовжили копати в забої «Че». Собаці сподобалось наше заняття і вона вирішила погратись з возиком, який бігав туди сюди по забою. Ця гра закінчилась двома прокушеними колесами і довелось міняти возика на нового. Добре що це був лише возик, а не наші автівки.

До вечора нам вдалось повністю видали камінь в проході, але за ним через метр з’явився наступний. Цю роботу ми відклали на наступний день і пішли відпочивати. Близько восьмої вечора до нас навідався в гості Михайло Сохацький, якого ми давненько не бачили. Михайло розповів , що вони нарешті здолали наслідки повені і тепер можна буде продовжити дослідження печери «Музейна». О першій ночі гість попрощався і поїхав додому, а ми пішли спати.

Наступного дня Ігор поїхав в Чортків провідати батьків, а Олег та Коля працювали в печері. Їм вдалось удвох прибрати камінь та трохи прокопати вперед. За цей час дівчати приготували смачну кутю та вечерю.

7 січня. Різдво. Ігор повернувся з Чорткова і всі почали швиденько збиратись в дорогу. Раптом виникли перші проблеми: автівка Колі не захотіла заводитись через розряджений акумулятор. Довелось на буксирі її тягнути по селу поки не завелась. Нарешті о 12-й хата була зачинена і ми поїхали. Спуск в село, а також ділянка дороги біля печери були засипані снігом і це трохи налякало Миколу. Тому він вирішив повертатись в Київ через Тернопіль, а Ігор повів машину звичною дорогою через Гусятин. За старою звичкою ми зупинись в Правдівці, але пиріжків не скуштували, бо було зачинено. Все ж таки Різдво. Довелось зупинятись в Летичеві, де нас смачно нагодували обідом в кафе. Машин на трасі було небагато, асфальт був сухий і ми о дев’ятій прибули в Київ. Експедиція завершилась.

Подяка Степану Окоцімському за теплу ночівлю та дрова.

Ігор Стефанишин

10 січня 2020 р.