Експедиції 2021 року

Учасники: Олег Корбут та Ігор Стефанишин (всі з Києва); Василь Гончаров та Ігнат Єфімовський (всі з Вінниці); Андрій Адамчак (Івано-Франківськ).

Завдання: Повністю розкопати вхідну частину печери «Два бички» в селі Пилипче.

159-та експедиція в район села Пилипче закінчилась на тому, що розширюючи вхід до печери з робочою назвою «Два бички», ми побачили продовження ходу та часу на роботу нажаль не залишилось. Спочатку згодились поїхати п’ятеро киян, але взяли участь лише двоє. І якби не підтримка Вінниці та Івано-Франківська, то експедиція була би під питанням.

Отже з Києва виїхали в четвер майже о 17-й. Заторів на цей раз не було, тому години за три прибули в Вінницю, де нас вже очікували Ігнат та Василь. Наступні зупинки були в Правдівці, де ми посмакували пиріжками, які вже зовсім недешеві, та в Кам’янці-Подільському на автозаправці. В Іване-Пусте прибули о 1-й ночі. Господаря вдома традиційно не було (ночував на «фазенді»), однак це не завадило нам відпочити з дороги та заночувати.

17 вересня прокинулись о 9-й, попили кави (чаю), склали намети та інструменти до машини і поїхали в Пилипче, заглянувши на «фазенду» до Степана. Їхали по польовій дорозі, яку трохи підрівняв грейдер, а табір організували на старому місці під акаціями, встановивши новий тент (подарунок Ігорю від друзів на день народження). Десь о 12-й ми рушили до входу в «Два бички», полишивши табір напризволяще. Працювали як каменярі, по черзі змінюючи один одного, адже місця для двох бракувало.

"Лупайте сю скалу! Нехай ні жар, ні холод
Не спинить вас! Зносіть і труд, і спрагу, й голод,
Бо вам призначено скалу сесю розбить."

- писав колись Іван Франко.

Незабаром до нас долучився Андрій і пригостив холодним пивом, яке він зумів довезти з Івано-Франківська. Коли вхід був достатньої ширини, ми почали копати вже в печері, яка була сильно замита. Це було важко, довелось випробовувати різні інструменти, бо лопата була неефективна. Коли сонце вже сідало за обрій (до речі в цей час його промені потрапляють через вхід прямісінько в печеру), Ігор вирішив прибрати великий камінь з лівої сторони. Для цього довелось його трохи посунути вниз, користуючись важелями, та почати дробити на шматки. Як я вже писав, працювали всі по черзі, але саме Василю вдалось розтрощити камінь і витягнути його рештки на поверхню. Після цього відкрився прохід, чим моментально скористався Вася. Він протиснувся вперед і пропав. За ним поповз Ігнат і теж зник. Коли решта хлопців підійшло ближче до входу, то почули звуки, які нагадували крики людей, що втратили розум. Довелось теж лізти в прохід, за яким виявився достатньо широкий хід, по якому в повний зріст гасали Василь та Ігнат, вигукуючи «Це печера!».

Коли емоції трохи вщухли, ми почали досліджувати лабіринт і виявили 4-ри перехрестя та дві галереї в напрямку північ-південь. Одна з них має вихід на поверхню через вузьку щілину. Інша теж підходить близько до поверхні, але замита землею. В печері досить сухо, присутня вентиляція повітря. Також ми зустріли пару кажанів, які там живуть, але залітають через якийсь інший вхід.

На годиннику була 21-ша і ми рушили в табір святкувати відкриття нової печери. В цей вечір було море дзвінків з привітаннями від друзів, віскі та коньяку, пісень під гітару в авторському виконанні Ігната та перегляд фільмів про спелеологів.

В суботу вранці Андрій зібрав свої речі і рушив додому. І зробив він це дуже вчасно, бо погода зіпсувалась остаточно і почав накрапати дощ. Ми знову залишились четверо і пішли досліджувати відкриту вчора печеру. Вивчаючи периметр, помітили вузький хід у вигляді вертикальної тріщини, що тягнувся на схід в масив і з якого віяло прохолодою. Туди ж залітали вчора пару кажанів. Ми спробували низом туди прокопатись, але поки безуспішно. Доведеться застосувати перфоратор або ще пошукати продовження печери. Також необхідно буде виконати топографічну зйомку, прив’язку до поверхні та дати гідну назву печері. Коли повернулись в табір, то нас вже очікував Степан, який приїхав на своєму велосипеді. Після вечері всі полягали спати, далася взнаки втома за два дні робіт.

В неділю прокинулись від шуму дощу, який вже не накрапав, а падав не перестаючи. Швидко поснідавши почали згортати мокрий табір в машину. Однак залишилась одна проблема – це велосипед, для якого не було місця в багажнику. Довелось Олегу спускатись з гори в село на ньому. По дорозі у нього злетів ланцюг і Олег ледве не впав. Тепер зрозуміло чому Степан так часто падає. В селі ми спробували відшукати хату для майбутніх зимових поїздок, однак поки безуспішно. Наступного разу потрібно буде цьому приділити більше часу. Полишивши експедиційне спорядження на хаті у Степана, ми поїхали в Олексинці. Там оглянули спелео хату, попили кави, віднайшли в гаражі старий тент і рушили на Київ. Повертались за старим маршрутом через Гусятин та Городок. Дорогу там трохи залатали, отже можна буде знову по ній їздити в Мушкарову яму. Далі їхали на Вінницю, де вийшли Василь та Ігнат, Бердичів та Житомир. О 10-й вечора добрались до столиці. Експедиція завершилась.

Подяка: Степану Окоцімському з Іване-Пусте.

Ігор Стефанишин

22 вересня 2021


Учасники: Віталій Прохоренко (за кермом), Ольга Діковська; Ігор Стефанишин, Андрій Синявський, Микола Соловйов, Сергій Старіков, Володя Насєдкін (усі Київ), Юра Артеменко (Чугуїв), Андрій Адамчак (Івано-Франківськ).

Це була одна з найдовших експедицій останнього часу. Спочатку планувалось, що вона буде тривати 10 днів, з 20 по 29 серпня, але погода внесла свої корективи, тому вклались в тиждень. З Києва виїхали у п`ятницю вранці - мали за мету випередити «велике розбігання народу» перед святами. Експедицію з відповідними настановами проводжав гуру Сергій Мусіяченко.

Маршрут обрали дещо незвичний. У зв`язку з тим, що траса Вінниця-Летичів-Хмельницький зараз перебуває на реконструкції (т.з. «Велике будівництво») й являє собою одну суцільну пробку, вирішили пробиватись на Хмельницький через «Старкон» (Староконстянтинів). Обрали маршрут Житомир - Висока Піч - Чуднів - Любар. У Чуднові з подивом виявили, що дорога на Любар закрита - там ведеться те саме будівництво, тому довелось прориватись «полями». На трасі Чуднів - Мирополь повернули «на південь» і з подивом викотились на стару дореволюційну дорогу ще з кам`яної бруківки - довелось добряче поцокотати зубами.

Потрапили в Хмельницький вже по обіді, тому довелось довго минати місто - виявляється, п`ятничні пробки є не тільки в Кийові. Зате траса Хмельницький - Кам`янець - Чернівці вже відремонтована, тому швидко проскочили її, зупинившись пообідати на традиційних пиріжках в Правдівці та закупитись провізією в Дунаївцях. В Івана Пусте, біля хати пана Степана, були близько десятої вечора, отже дорога зайняла 12 годин(!). Забрали снарягу та табірне приладдя й поїхали ставити табір біля Пилипче, на галявину «Акація», яку розвідали попередні експедиції. Газ з собою не брали, тому всі дні експедиції користувались старим добрим багаттям.

21 серпня розпочали роботу в печері «Хвойка». Треба окремо відмітити самовідданість та спортивну форму Ольги Діковської, яка ці дні працювала в ланцюжку на рівних з чоловіками, з ранку до вечора. У неділю, 22 серпня, до табору з «Озерки» прибула група підтримки у складі 4-х спелеодайверів: Солов`я, Дами, Юри, Сергія. Трохи пізніше прибув Андрій з Франківська. Хлопці одразу влились до лав копачів, що дозволило суттєво пришвидшити процес видачі «на гора» відер. Також вдалось геологічно розібрати та видати на гору декілька великих булиганів, що заважали подальшому просуванню. Увечері усім колективом добре відсвяткували зустріч та з приємністю переглянули фільми з відео-добірки Ігоря.

Окремо зупинимось на «зламній події» - під час вибіркового огляду свого джипу Віталій помітив, що ліва задня пружина вломилась - тріснув й відпав один оберт пружини. Після обдумування цієї непрогнозованої події Віталій зателефонував у Київ «пану директору» Володі Іващуку і той, за VIN-номером, замовив нову пружину в Одесі. Дивно, але в неділю(!) в Одесі фірми з продажу автозапчастин працюють в телефонному режимі й пружину в той же день нам відвантажили на адресу відділення Нової Пошти в Мельниці Подільскій. В понеділок по обіді вона вже була на місці. Так що поштовий сервіс зараз працює на висоті.

Наступний день, 23 серпня, приніс тривожні звістки з метеофронту - погода почала псуватись. Оскільки табір «Акація» стоїть, по суті, в лісочку серед поля, ця метеоситуація була не дуже приємною. На відміну від повнопривідного Patrol Віталіка, під час дощу автомобілі хлопців (бус Солов`я та легковик Андрія) на ґрунтових польових дорогах гарантовано б встряли в багнюку, тому при перших ознаках дощу, що починався, хлопці швидко зібрали намети й від`їхали, поки дороги не залило. Ігор з Віталієм дочекались пана Степана (привіз пружину), й проводивши його (поїхав назад, щоб випередити негоду), швидко й вправно встановили нову пружину. Усе зайняло трохи більше години. Потім четвірка «початкових» копачів продовжила роботи в печері, з пересторогою подивляючись на небо.

Десь близько 7-ї години вечора небо затягнуло й вперіщив справжній шторм. Вода лилась потоками. Тут треба окремо висловити подяку Володі Насєдкіну за тент, що він залишив перед від`їздом. Під ним зливу й перечекали. Ще одна гарна новина - палатки не замокли. Наступного дня поснідали й пішли провідати іншу нововідкриту печеру - «Два бички». До обіду попрацювали на ній, розчищаючи вхід для комфортної роботи майбутніх експедицій. По обіді поїхали в Олексинці - святкувати День Незалежності та День народження Мушкарової Ями в рідній спелеохаті.

Наступного дня уважно вивчили метеоповідомлення - від попередніх планів про поїздку в Карпати з відвіданням Горган, Яремче та Ворохти довелось відмовитись - в горах очікували на зливи, тому вирішили відвідати Дубно (Тараканівський форт), Луцьк (замок) та Шацьк (озера). Виїхали в напрямку Чортків-Тернопіль. При під`їзді до Чорткова Віталій помітив, що двигун перегрівається, зупинились, з під капоту пішов пар - виявилось, що вломився вхідний патрубок радіатора. Андрій з Ігорем на маршрутці з`їздили в Чортків та привезли декілька ремкомплектів з підручних матеріалів - пластикових сантехнічних труб та шмат алюмінієвої гардини з оселі батьків Ігора. Шмат гардини (пиляли довго надфілями) в кінці-кінців і виручив - його для надійності прихопили суперклеєм, а пізніше й металевими стяжками.

Рушили далі, по дорозі відвідав фірмовий магазин «Микулинецька броварня» (закупились). Біля Дубно були близько 11 вечора, де стали табором біля Тараканіського форту. Сам форт дуже атмосферне місце (рекомендації до відвідин), зведений військовим фортифікатором Тотлебеном, тим самим, що збудував Лисогорський форт Київської фортеці. Після відвідин форту вирушили в Луцьк на оглядини замку, пройшлись Старим містом. В замку ще раз уважно вивчили метеорологічні новини - в Шацьку, на озерах, очікували на дощ, тому (беручи до уваги поломку радіатора) вирішили їхати додому. У Київ, на диво без пробок на в`їзді, прибули о 9-й годині вечора на 8-й день експедиції.

Дякуємо: Володі Іващуку за швидке вирішення питання з поламаною пружиною, Володі Насєдкіну за тент, що врятував від зливи, пану Степану за експрес доставку пружини, гостинність та грушки.

Андрій Синявський 2 вересня 2021 р.


Учасники: Павло Багмут, Олег Корбут, Тамара Радченко, Ігор Стефанишин (всі з Києва); Олег Бородін, Василь Гончаров, Ігнат Єфімовський (всі з Вінниці); Андрій Адамчак (Івано-Франківськ)

Завдання: Проходження горизонтального ходу верхнього ярусу печери «Хвойна» та розкоп входу печери «Два бички» в селі Пилипче.

157-та експедиція в район села Пилипче знову закінчилась на дуже цікавому моменті: нам вдалось увійти в горизонтальний хід. Звісно вже за три тижні ми знову кинулись до пошуку продовження печери. На цей раз агітувати нікого не довелось і команда швидко набралась. До неї увійшли не лише кияни, а вже традиційно приєднались спелеологи з Вінниці та Івано-Франківська.

Отже з Києва виїхали в четвер майже о 18-й, трохи чекали Павла. Заторів на цей раз не було, тому години за три прибули в Вінницю, де нас вже очікував Ігнат. Наступні зупинки була в Правдівці, де ми посмакували пиріжками, та в Кам’янці-Подільському на автозаправці. В Іване-Пусте прибули о 2-й ночі. Як і минулого разу господаря вдома не було, однак це не завадило нам відпочити з дороги та заночувати.

В п’ятницю прокинулись о 9-й, попили кави, запакували експедиційне спорядження в автівку і рушили в Пилипче. Вночі пройшли сильні зливи і ми не були впевнені, що польова дорога проїзна для легкових автомобілів. Тому вирішили піднятись від потічка в селі по гірській дорозі, яка була майже суха. Це нам вдалось і вже за пів години ми розгортали табір «Акація» на старому місці. Поки Олег майстрував стола, а Павло готував їжу на багатті, решта рушила до печери і почала розкопувати хід. За цей день нам вдалось ще трохи заглибитись вниз і розчистити від землі хід вправо. Останній до речі виявився глухим і тепер в печері з’явилось місце для складання інструменту. Надвечір подзвонили хлопці з Вінниці і сповістили, що вони вже в дорозі. Ми ж трохи відсвяткували початок експедиції і розбрілись відпочивати по наметам. Вінниця приїхала далеко після опівночі і продовжила наше святкування.

В суботу було трохи важко прокидатись, не всі встигли виспатись. Але печера вже чекала нас. Самі «великі» спелеологи (Олег та Павло, пізніше до них приєднався Ігнат) взяли великого лома та лопати і рушили робити вхід в «Двох бичках», решта продовжила вчорашні роботи в «Хвойній». Близько обіду до нас доєднався Андрій з Івано-Франківська і пригостив холодним пивом. Дякуючи перфоратору команді вдалось за день суттєво розширити горизонтальний хід і надвечір добратись до вертикального спуску на нижній ярус печери, куди колись текла вода. Звичайно всім хотілось дізнатись, що там внизу, але сил вже не залишилось. Зробивши декілька світлин знайденого колодязя, ми прихопили кавун, який охолоджувався в печері і повернулись в табір, де вже смажились шашлики. В печері «Два бички» за день хлопцям вдалось розширити вхід і просунутись вперед на півтора метра, борючись з корінням дерев, яке заважало копати.

В неділю вранці Василь ще раз навідався в «Хвойну», щоб зафіксувати вчорашній успіх. Потім всі поснідали, згорнули табір і поїхали до хати Степана розвантажувати експедиційне спорядження. По дорозі заглянули на «фазенду» і трохи поласували смородиною та порічками. Повертаючись додому знову зупинились біля устя Збруча, покупались і доїли залишки харчів. Вінницькі спелеологи після цього вирішили заглянути до Шури і подались в Завалля, а ми поїхали на Київ. О 10-й вечора добрались до столиці. Експедиція завершилась.

Подяка: Степану Окоцімському з Іване-Пусте.

Ігор Стефанишин

6 серпня 2021


Учасники: Антон Качан, Олег Корбут, Таміла Павленко, Ігор Стефанишин (всі з Києва); Олег Бородін, Василь Гончаров (обидва з Вінниці).

Завдання: Продовжити розкоп входу до печери «Хвойна» в селі Пилипче.

156-та експедиція в район села Пилипче закінчилась на дуже цікавому моменті, адже нам вдалось відкрити нову печеру і навіть протиснутись в першу залу. Тому довго чекати ніхто не зміг і вже за два тижні ми знову кинулись до пошуку продовження печери. Спочатку готові були їхати лише двоє (Ігор та Олег). Пізніше до них приєдналися Антон з Тамілою та Василь з Олегом (м. Вінниця).

З Києва виїхали в п’ятницю о 17-й, трохи затримались в заторах до Стоянки. Хоч в Вінницю прибули о 20-й, хлопців довелось ще годину чекати. Шлях був вільний і незабаром ми вже смакували пиріжки в Правдівці. Цього разу поїхали одразу в Іване-Пусте на хату пана Степана, тому дорога пролягла через Каменець-Подільський. Хоча господаря вдома не було, це не завадило нам відпочити з дороги та заночувати.

В суботу прокинулись десь о 8-й, попили кави, поклали палатки та лопати до машини і поїхали до печери. Погода видалась спекотна, тому вирішили організувати табір поближче до місця робіт. Їхали польовою дорогою, якою раніше добирались до хати в лісі біля Ведмежої, тільки після хати пана Михайла повернули вліво на дорогу, що веде в Пилипче. Перед самісіньким спуском з гори ми зупинились і пішли шукати місце під табір. Василь запропонував затишну галявину серед акацій і всі погодились. Поки Ігор, Василь та Таміла їздили по воду до хати в лісі, решта учасників облаштували місце під табір, який отримав назву «Акація».

По обіді, полишивши в таборі двох «інвалідів» (у Таміли була права рука в гіпсі, а в Олега Бородіна – ліва), рушили прокладати трасу через чагарник до печери. І це в нас вийшло непогано. Тепер дорога від табору до місця робіт займає лише декілька хвилин. Наступним завданням було розширення входу до печери, щоб можна було тягати відра з землею на поверхню. З ним успішно вправився Ігор, а «допомагав» йому в цьому перфоратор. За цей час Олег встиг повісити на дереві блок і зачепити мотузку для транспортування відра. Почалась робота. Ігор копав в печері, а хлопці тягали відра з землею. Василь зробив з дерева греблю на шляху потічка, що колись тік в печеру. В майбутньому потрібно буде захистити вхід від води, прокопавши відвідну канаву. До ночі нам вдалось повністю очистити залу від землі та сухої хвої і тепер там можуть спокійно сидіти пару людей. Поки ми працювали в печері, Олег та Антон сходили в село до магазину і принесли все необхідне для свята. А святкували ми не лише новий табір, першу залу в печері, а день народження Антона. Було навіть кіно про пагубні наслідки вживання «раствора».

В неділю планували попрацювати лише пів дня, щоб вчасно повернутись додому. Спочатку необхідно було розширити колодязь в першій залі, щоб можна було рухатись далі. В цьому нам знову «допоміг» перфоратор. Поки Василь та Олег Корбут тягали каміння, Ігор з Олегом сходили до іншого перспективного об’єкту з робочою назвою «два бички» і відзняли відео камерою на кінці вудилища. З отвору відчувається сильна тяга повітря і в майбутньому ми попрацюємо тут. А поки що не варто ганятись за двома зайцями. Коли ми повернулись до «Хвойної», Василь та Олег закінчили з камінням і перейшли до копання землі.

Цей процес здавався нескінченим: хоч нам пора вже було закінчувати, хотілось ще трохи прокопати і заглянути вперед. Так тривало майже до вечора, поки ми не зрозуміли, що сьогодні нереально потрапити в лабіринт. Довелось завершити роботу, згорнути табір і перевезти майно на хату до Степана. По дорозі до дому зупинились, щоб трохи покупатись в Збручі, адже спека стояла неймовірна. Щоб вкоротити шлях вирішили їхати через Нову Ушицю – Бар, однак пізніше пожалкували про це рішення. Дорога виявилась майже гірською з підйомами та спусками, а стан її був жахливий. В Вінницю прибули після 1-ї ночі і Василь запросив переночувати та погостювати в його хаті.

В понеділок після сніданку Олег запропонував провезти екскурсію по рідному місту і повіз в Сабарів, де традиційно збирались та тренувались на скелях туристи з Вінниці. Знайомство з містом ми завершили фонтанами Roshen біля острова Кемпа. Дорога додому виявилась коротшою ніж зазвичай, адже цього разу пів шляху було вже позаду. Десь о 19-й ми в’їхали в Київ і експедиція завершилась, але щось мені підказує, що незабаром буде наступна.

Ігор Стефанишин

16 липня 2021


Склад експедиції мав 10 учасників. Стартували двома хвилями. Перший екіпаж (керманич Ігор Стефанишин, учасники: Оля Воробйова, Тома Радченко, Оля Мусіяченко, Олег Корбут) виїхали з Києва у п`ятницю пообіді у напрямку спелеохати в Олексинцях. Другий екіпаж (керманич Віталій Прохоренко, учасники: Оля Діковська, Дмитро Прохоренко, Андрій Синявський, пес Фаня) стартував зрання суботи у напрямку Іване-Пусти, до традиційної літньої бази на фазенді пана Степана.

У суботу, в той час як екіпаж Віталія прямував з Києва в сторону Збруча, команда Ігоря провела планове обстеження Мушкарової ями та поїхала до Борщова – привітати з днем народження нашого хорошого товариша, голову Борщівського спелеоосередка Михайла Сохацького. О 18 годині обидві команди зустрілись в Іване-Пусте та стали наметовим табором. Незабаром прибув Андрій Адамчак з Івано-Франківська.

Поки ті, хто тільки що приїхали з Києва, відходили від дороги, Ігор з охочими з`їздили покопати понор неподалеку від відомої місцевої печери Ведмежа, над якою наш спелеоосередок пряцює вже декілька років. Але покопати не вийшло – вхід до печери остаточно замулився й затягнувся, вирішили дарма не влаштовувати «сизифів труд» й повертатись до табору, тим більше вже вечоріло.

Вранці 27 червня, зібравши снарягу, трьома автомобілями (додалась машина Андрія Адамчука) вирушили в сторону селища Пилипче. Треба окремо відзначити, що автомобіль Nissan Patrol Віталія Прохоренко прийняв участь в експедиції після перерви в 2 роки! В одній з літніх експедицій 2019-го року автомобіль в дорозі трохи ушкодився, після чого зазнав повного капітального ремонту, який тривав 24 місяці.

В Пилипче планувались науково-дослідницькі роботи на двох об`єктах – печерах «Три Ока» та «Два Бички». На борту (плато) «Три Ока» (інша назва «Трійця») Віталіком було проведено сканування за допомогою георадару «Вій». Окрема пісню можна скласти про те, як 30-кілограмовий радар по борту скосом десь 40 градусів команда тягнула вгору, а потім спускала долу. Причому тягнули весело, бо всі три входи печери «Три Ока» знаходяться майже на самій вершині масиву – а це десь 220 метрів над рівнем моря!

Прискіпливе георадарне сканування показало можливий шлях розвитку печери та розломи в блоках, тому матеріал для аналізу та планування подальших робіт та експедицій є. До речі, під час поїздки по печери довелось використовувати всюдихідні можливості Patrol Віталія – сітроен Андрія Адамчука; застряг в багнюці й сів «на пузо», довелось звільняти його тросом й далі буксирувати.

Після «Три Ока» переїхали до «Двох бичків» - недавно відкритого перспективного лисячого ходу, що дихає й виглядає дуже обнадійливо. Але відшукати його місцезнаходження в лісі виявилось не так вже й просто. GPS-координати «Бичків» були в телефоні Олега, а сам телефон в машині, яка стояла внизу масиву, тоді як команда була вже вгорі. Сам ліс являє собою складнопролазні хащі перевиті акацією – довелось застосовувати мачете. Пошуки тривали понад годину.

Але тут на учасників експедиції чекала приємна несподіванка – поки розтягнувшись ланцюгом йшли по лісу, шукаючи «Бики», Олег надибав новий, нікому невідомий понор. Щілина в гіпсі виглядала перспективно, вирішили негайно розкопувати. Після того як прибрали засип, Оля Мусіяченко пролізла всередину печери та стала першопрохідницею нового спелеооб`єкту – печери (понору), попередня назва якої Хвойна (Хвойка) – така назва завдяки сосні, чий стовбур підіймається прямо з понору, а її крона засипала підлогу печери шаром хвої, який довелося довго витягати нагору. Про перспективи Хвойки казати рано, (щоб не наврочити), але дещо проглядається…

Окрилені відкриттям нового спелеооб`єкту, учасники експедиції поїхали до табору, по дорозі прихопивши «дещо» для відмічання цієї непересічної події. Поздоровили Ігоря з ювілеєм – для нього це виявилась 150 експедиція за «Мушкаровою» хронологією.

Наступного дня зібрали табір, попрощались з паном Степаном, подякувавши за гостинність й попрямували до Кийова, попередньо заїхавши на Дністер, щоб покупатись та охолодитись в цю спекотну погоду. В столиці, сповнені гарних враженнь та перспектив, були близько 10-ї години вечора.

Андрій Синявський

*****

Експедиція на «Конституцію» виявилася надзвичайно різноманітною. Особливо для мене — учасниці, яка не їздила сюди два роки і намагалася відчайдушно надолужити згаяне.

 

25.06. Частина групи стартувала від станції метро «Академмістечко» . Чітко дотримувались графіку: поїли пиріжків, прибули після першої, лягли спати о 4 ранку. Режим – наше все!

Додаткова інформація для тих, хто залежний від роботи: вайфай працює (я серед ночі дописувала і відправляла звіти). 

26.06. Ранок – відвідали Мушкарову Яму. На вході в Озерний район – калюжа, натомість в озері рівень води продовжує падати. 

додаткова інформація: на в’їзді в Олексинці – нова табличка. Обов’язково сфотографуйтесь!

День – переїзд в с. Іване-Пусте на «Фазенду» до пана Степана. Прекрасне місце з черешнями і краєвидом. До нас приєдналась друга частина групи. Тепер нас дванадцять (разом з лабрадоркою Фанею). 

Вечір – моніторинговий виїзд до урочища Муравинець (пошук понорів та перевірка виявлених раніше). Понор «Підошва» виглядає перспективно, але масштаб робіт доволі великий. 

27.06. Ранок – кава і краєвиди (ми не поспішаємо, бо знаємо, що поспіх і метушня до серйозних результатів не приведуть. А ще ж поряд черешня…)

Виїзд в с. Пилипче в печеру «Три Ока». Здійснено вимірювання георадаром та визначено перспективні напрямки подальших робіт. 

На обід завітали до пана Василя: гарно покавували й почули історії про золото та місцевих музик (родина п. Василя дуже музикальна: хто грав на цимбалах, хто співав…).

 

Додаткова інформація і тема для роздумів: п. Василь каже, що грали раніше в комбінації цимбали-скрипка, але я не встигла розпитати щодо танців. 

По обіді поїхали «перевірити» понор «Два Бички» (не ті що рогаті тваринки, а ті що випалені цигарки). Частина групи вирішила не брати комбінезонів (це ж понор, працюватимемо на поверхні!). Помилка! Усі досвідчені спелеологи знають, чим закінчується така недбалість. Поки ми шукали «Бички», Олег Корбут знайшов вхід у нову печеру. Робоча назва «Хвойна», бо перш ніж залізти, довелося вигрібати шар сухих спресованих голок. Пролізли кілька метрів, далі — невелика капсула та забита глиною і хвоєю щілина. Чітко видно напрям ходу й куди копати, тож до нових зустрічей!

Ольга Мусіяченко


Природные условия порадовали летним нежарким теплом; некритичным коротким грозовым дождиком, буйным цветением и благоуханием акаций, пением птиц, изобилием высоченной травы (Мушкарова яма заросла крапивой как джунгли в тропиках)

Участники: Стефанишин Игорь, Корбут Олег, Покалюк Владимир (Киев).

Гости: Сохацький Михаил (Борщев), Галина Огородник (Бильче-Золоте)

Результаты экспедиции

Экспедиция в целом прошла плодотворно, по-домашнему затишно.

Первый день – работа в Мушкаровой яме:

Оценили свежим взглядом зал «8 марта» на предмет возможных мест дальнейших раскопов. Игорь засунул видеокамеру на длинном штативе в щель. Щель при этом никак не отреагировала, но вот камера решила там остаться, грациозно соскочив со штатива. Однако, Игорь изловчился и сам протиснулся в щель и достал камеру.

Наметили место раскопа по левой стенке «8 марта», немного углубились. Это только наметки нового раскопа. Его предстоит окончательно проверить в следующих экспедициях. Возможно, замыта перемычка (ситуация похожа, как в случае между залом «Че» и «8 марта». Проверочный (разведочный) щуп длиной 1 м легко уходит на всю свою длину горизонтально под стену.

С целью выхода за крайне-западный периметр (крайне-западную галерею) Игорь предложил поискать и оценить поперечные трещины на предмет возможных участков отворотов, ныне закрытых наносами. Немного не доходя до Тибета обнаружили небольшой высыпной конус (размером 60/60 см), выходящий из трещины в западной стенке галереи. Ранее на него почему-то никто внимания не обращал. Протыкав этот конус щупом, выяснилось, что конус перекрыл собой ход, уходящий на северо-запад. Через час работы по раскапыванию углубились примерно на метр вглубь нового хода. Однако работу прекратили по причине опасности небольших вывалов грунта. Решили это место в дальнейшем не оставлять, попытаться пройти до выхода в следующую галерею, возможно, с применением обсадочных работ. Уже в конце дня по настойчивым просьбам Покалюка сделали один бах в правом отвершке Тибета и поубирали «кирпичи».

Второй рабочий день – по планам рекогносцировочный: 1) проверить подходы и подъезды к воронке Эрио, оценить объемы возможных работ; 2) проверка и поиски воронок в лесу Муравинец. По дороге на Эрио встретились с Сохацьким, уговорив его поехать вместе оценить ситуацию. Прогулялись по лесу, наговорились от души. К обеду приехали на фазенду Степана. Пообедали и выдвинулись на рекогносцировку в лес. Обнаружили вполне достойную и перспективную для раскопа воронку, засекли координаты. Пошел ливень, подмочил немного. Дальше Корбут отстал и потерялся в лесу, а Покалюк со Стефой забрели совсем в другую сторону. Блуждая по лесу у Стефы отвалилась подошва на чоботах. Пришлось вернуться к машине и перевзуться; пошли вниз по ручью проверить еще пару обнажений. Мокрые джунгли Амазонки, пожалуй, могут сравниться с этими местами. Проверили первое обнажение – лессовые выходы с эффектной вертикальной трещиноватостью, второе обнажение чуть ниже по ручью – литотамниевые известняки (подгипсовые). Возвращались через порослый кустарником и травой в метр высотой мокрый склон, искрящийся и сверкающий в косых лучах заходящего солнца. Ночлег у Степана в селе. Побрехеньки под остатки вина.

Разное

Уровень воды в пещере достаточно низкий – чуть ниже ложа ямы «Пирнання». Капели тоже сильной не отмечалось. Мокрый зал «8 марта» вполне подсох.

Наметилась уже почти традиция – по приезду Игорь ремонтирует компьютерную технику для жителей села, а взамен получает натурпродукт. На этот раз он принес 3 литра отменного розового сухаря, который мы частично опробовали в первый день в пещере, остальное – у Степана в Иване-Пусте.

Состоялось наше знакомство с Головой ОТГ Бильче-Золоте – Галиной Петровной Огородник. Она оказалась очень симпатичной и общительной женщиной. Игорь показал ей основные достопримечательности Мушкаровой Ямы. Надеемся, что знакомство с нами и с пещерой для нее было также интересным и приятным и выльется в плодотворное сотрудничество.

Лирика. В первый день устали как черти. Вышли на поверхность примерно в 21-00, но еще засветло. Дома ждал суп и теплая постель. Особенно приятно было слушать старые СD-диски времен 80-х (Никитины, Макаревич, Митяев и др.).

Следующим утром – сборы и отъезд на Киев через Каменец-Подольский. По дороге остановились покупаться в Окопах у моста через Збруч.

Владимир Покалюк.


Учасники: Ігор Стефанишин (Київ); Олег Бородін, Василь Гончаров, Катерина Сілкіна, Володя Супрун, Люся Янова (всі з Вінниці).

Завдання: Продовжити розкоп в залі «8-Березня».

Зважаючи на тривалі вихідні дні, які випали цьогоріч на травень, планів у нас було дуже багато. Однак людський фактор заставив мене їх переглянути і їхати з Києва одному. По дорозі біля Меджибіжа склад експедиції розширився до 6 учасників. Василю вдалось зібрати старих досвідчених вінницьких туристів, яка прагнули познайомитись з печерами. Наступна зупинка була традиційно в Правдівці, де ми скуштували смачних пиріжків. В Олексинці прибули вже підвечір і зайнялись облаштуванням житла та приготуванням вечері. Слідів «непрошених гостей» цього разу не було на відміну від минулого року, коли після закінчення карантину нам довелось викликати поліцію.

2 травня – свято Великодня. Хто ж буде працювати в свято?

Погода стояла сонячна та тепла, тому всі відправились в подорож по околицям села, заглянули в Монастирок, Більче-Золоте. Надвечір за смачною вечерею ми вітали Люсю з ювілеєм. Перед тим, як лягати спати, Ігор влаштував невеличкий кінозал для вінничан, адже більшість з них вперше в цих місцях.

3 травня після сніданку Василь повіз усіх до Мушкарової ями. Вхід до печери довелось пів години чистити від землі, яка нападала з часу попередньої експедиції. Коли прохід був вільний, всі спустились в підземелля, однак Люся одразу чомусь вернулась на поверхню. Можливо її налякав замитий прохід до вхідного залу. Для решти учасників Ігор влаштував невеличку екскурсію, після якої Василь відвіз дівчат до хати, а хлопці рушили до місця роботи. Через весь зал «Че» було прокопано файну траншею, за що подяка учасникам 153-ї експедиції. В наступному залі «8-Березня» ми одразу поповзли в нову частину, відкриту в попередню поїздку. Хлопці тоді добре попрацювали з перфоратором, а нам тепер довелось трохи покопати та витягнути великий камінь, щоб можна було вільно рухатись.

Огляд залу підтвердив результати топографічної зйомки, яка точно відображала побачене. На вулиці погода почала змінюватись, подув сильний вітер і печера теж «дихала». В залі «8-Березня» відчувалась сильна тяга, холодне повітря приходило з північної сторони, яка була перекрита завалом. Однак для подальшого проходження необхідно спочатку заглянути камерою на вудилищі за велику плиту, що відокремилась від стелі. Якщо там буде виднітись продовження, тоді варто спробувати пройти цей завал.

Коли ми піднялись на поверхню, там падав дощ. Добре що у нас був автомобіль, який за 5 хвилин домчав до хати, де нас вже чекала смачна вечеря.

4 травня прокинулись раненько, поснідали, дівчата навели ідеальний порядок, замкнули хату і роз’їхались по домівкам. Перед Києвом були величезні травневі затори, довелось постояти. О пів на 9-ту я в’їхав в місто. Експедиція завершилась.

Ігор Стефанишин

7 травня 2021


Учасники:

Куприч Павло, Дубінін Микола, Площанський Петро, Гора Борис, Зирянова Валентина, Зарембський Юра, Чайка Андрій, Плясківський Роман, Бойко Мирослав, Кільчицький Іван

Завдання:

Продовжити розкоп в залі «8 Березня» Зробити топографічну зйомку нових залів

Нарешті відбулась коротка, але результативна експедиція без участі «Мушкарітів-аборигенів». Павлу Купричу та Юрі Зарембському вдалось заманити в команду аж 10 учасників, які не тільки ознайомились з печерою, але ще й попрацювали в ній.

Отже працювали чотири групи :

Перша група – провела топографічну зйомку залу «8 Березня» та нової пройденої частини.

Друга група – поглибила прохід через зал «Че».

Третя група – інженерним способом пройшла в праву частину залу «8 Березня» та продовжила роботи вперед на північ.

Четверта група – зробили екскурсію до озера «Пірнання», де взяли проби води на аналіз.

Результати експедиції:

Відкрито і пройдено продовження залу «8 Березня».

Зроблено топографічну зйомку нових частин печери

Взято проби води на аналіз.

Записано зі слів Павла Куприча, Юрія Зарембського та Мирослава Бойко.

Ігор Стефанишин.

2 квітня 2021 р.


Учасники:

Павло Багмут, Олег Корбут, Ігор Стефанишин, Іра Яценко (всі з Києва);

Василь Гончаров (Вінниця) та Андрій Адамчак (Івано-Франківськ)

Завдання:

Продовжити розкоп в залі «Че», закладений Покалюком, Пошукати відеокамерою продовження на Кайласі, Провести пошук в печері Угринь.

Планували зібратись о 16-й, але реально виїхали з Києва лише після 18-30. Зразу взяли курс на Вінницю, де до нас приєднався Василь. Дорога через Летичів на разі в жахливому стані. А з Городка і до Олексинців дороги взагалі не існує. На пиріжках вирішили попити чаю і всі замовили різну кількість цукру. Щоб не поплутати продавщиця поклала в стакани паличок по кількості цукру. Винахідливо. Прибули на місце десь о 2-й, повечеряли та лягли спочивати.

В п‘ятницю по обіді рушили до Мушкарової ями. Вхід був майже чистим і вже за годину ми працювали в залі «Че». Поки Паша розширював під себе прохід в зал, Ігор почав заглиблюватись під північною стіною. В минулу експедицію тут почав копати Володя Покалюк. Іра та Олег тягали ваночки і висипали. Для пошуку продовження Олег змайстрував шомпол з ручкою, яким було зручно поштрикати землю. Через 3 години роботи стеля піднялась і з‘явився вузький прохід. Це додало нам сил, швидкість копання зросла. За годину Ігор заповз в нову порожнину, яка здалась схожа за розмірами на зал Че. По центру лежали плити, що відпали від стелі. По цим плитам зверху капала вода і збиралась на підлозі у вигляді калюжі. За завалом виднілось продовження, але повзти по воді без гідрокостюмів ніхто не забажав. Вирішили дослідження перенести на потім. Настав час повечеряти та відсвяткувати відкриття. Корбут збігав за пляшкою Кагору, а Іра накрила стіл. Після обговорення результатів роботи вирішили новий зал назвати «8 березня».

В суботу після сніданку ми поїхали в Млинки, щоб попрацювати в печері Угринь. По дорозі до нас доєднався Андрій і ми пішли досліджувати північні райони. Скоро ходи перетворились в тріщини, які спелеологи розширювали перфораторами. Ми ще спробували вивчати східний борт печери, однак він був закладений уламками каміння. Зробивши фотосесію на згадку, всі полишили печеру.

У неділю роботи велись в Мушкаровій ямі. Іра на цей раз залишилась в хаті, а хлопці спочатку перевірили камерою тріщини в залі Кайлас. Однак видимих проходів знайдено не було. Прихопивши інструмент ми перемістились в зал 8-березня. Там трохи підсохла підлога і ми замостили калюжу уламками породи, що нападала зі стелі. Прохід на захід виявився достатньо вузьким, тому почали розбирати завал в північному напрямку. Прибравши трохи каміння ми помітили продовження, однак заповзти туди було ще не реально. Ігор спробував обійти завал справа, прокопавши під стіною. Однак на це потрібно було багато часу. Андрій та Олег теж пробували розширити прохід в завалі, однак зробили лише гірше: плита посунулась вниз і тепер потрібен перфоратор.

Отже продовження печери на північ є, а як воно виглядає покаже вже наступна експедиція. Також необхідно буде доповнити топографічну зйомку.

В понеділок ми поснідали, навели ідеальний порядок, замкнули хату і поїхали. Перед Києвом були трохи затори, довелось постояти. О 20-й всі попрощались біля метро. Експедиція завершилась.

Ігор Стефанишин

22 березня 2021


Погодные условия, несмотря на опасения сильных морозов и метелей, в целом были благоприятными для переездов и проведения работ. Дорога из Киева порадовала чистым сухим бесснежном дорожным полотном, отсутствием пробок, снегопадов, ясным звездным небом.

Небольшие снежные заносы, уже расчищенные грейдерами, были отмечены лишь локально на подъездах к Олексинцам в районе Глыбочка и Бильче-Золотого. Температура в первую ночь снижалась до –16, остальные дни и ночи было значительно теплее; возвращались в Киев уже под легкий морозец и радостное, по-весеннему, солнце.

Участники:

Стефанишин Игорь, Корбут Олег, Покалюк Владимир (Киев), Бойко Мирон и Марьяна (Стрелковцы), Куприч Павел (Черновцы), Адамчак Андрей (Ивано-Франковск), Вячеслав Петров (Находка)

Гости: Сохацкий Михаил

Результаты экспедиции.

Экспедиция прошла весьма успешно, насыщенно и плодотворно.

Закартированы открытые в предыдущих экспедициях новые ходы и залы в забое "Че", "Тибете" и "Кайласе" (Мирон и Марьяна). Протяженность пещеры составила 6452 м.

Начаты раскопы с применением горных работ в трех новых забоях – зале "Че", Тибете и Кайласе.

Разное:

Уровень воды в пещере отмечен на рекордно низких отметках – сантиметров на 10 ниже пола озера "Крестового". Вода лишь под карнизами.

Запомнилось кулинарное мастерство Олега Корбута. Сваренная в первый же день гречневая кашка в его исполнении, по мере съедания, почему-то не уменьшалась количественно, а наоборот, все увеличивалась при каждом разогреве. Ее хватило всем участникам на протяжении всех дней экспедиции, да и еще осталось пол котелка. Может секрет в котелке-самобранке?

Проведенная дегустация киевского 55 градусного самогона из ячменя, выдержанного 3 месяца в дубовой бочке, и шотландского 3-летнего виски показала очевидные преимущества первого напитка.

Состоялось посвящение в мушкариты нового участника – Вячеслава Петрова из города Находка, туриста и спелеолога с большим стажем, участника первых экспедиций в Атлантиду, большого любителя и собирателя камней, хорошего рассказчика (см. Facebook).

Лирика:

Состоялась первая видео-презентация гимна мушкаритов "Мы кроты"

Маринованные рыжики под водочку и вареники со сметаной в Чорткове по дороге в Киев (благодарность гостеприимству Петра и Люды Пирожок) были превыше всяческих похвал; пусть облизнутся те, кто не попробовал.

Благодарность Степану за предоставленный ночлег в Иване-Пусте (18.02.2021), отменный борщ и дрова.

Покалюк Владимир


Учасники: Едуард Дзюба, Антон Качан, Олег Корбут, Петро Кузьмін, Таміла Павленко та Ігор Стефанишин (всі з Києва), Василь Гончаров (Вінниця), Андрій Адамчак (Івано-Франківськ), Оля Малясова (Тернопіль), Павло Купріч (Чернівці).

Завдання: попрацювати в Мушкаровій ямі (забій «Че»), порахувати кажанів в печері, встановити Wi-Fi в спелео хаті, змонтувати меблі на кухні та зустріти Різдво.

Тишком нишком за неповних 13 років нам вдалось з’їздити в 149 експедицій і так сталося, що наступна «ювілейна» припала якраз на Новорічні свята. Отже ми домовились про зустріч 2 січня о 12-й біля м. Академмістечко. Трохи з запізненням зібрались четверо і рушили на Вінницю, де нас очікував Василь. В Олексинці прибули близько о пів на дев’яту. В хаті було прохолодно, довелось розпалити піч і лише потім сісти за стіл. Просиділи аж до 4-ї ранку. Традиції не можна порушувати!

3 січня після полудня хлопці пішки пішли до печери, а Таміла залишилась палити піч та готувати вечерю. Вхід до Мушкарової ями був майже чистий, тому ми одразу направились до забою. В минулу експедицію нам не вистачило декілька годин, щоб прокопати два метри замитого ходу. Тепер у нас був час і було натхнення 😉. Працювали швидко і наполегливо поки Ігор, що був перший, не пропав з поля зору. Виявилось, що він зумів протиснутись в новий зал і вже звідтіля продовжив розширювати прохід. Незабаром вся четвірка була в незнайомій частині печери. Зал виявився просторим (десь 20 на 7 метрів), але низьким через замив ґрунту, який встиг висохнути і перетворитись на «паркет». Досліджуючи периметр нам вдалось знайти невеличкий хід в північному напрямку, який вивів в ще одну порожнину значно менших розмірів.

Втомившись від пошуків ми вирішили поїсти. На запитання Ігоря «а свято де?» Олег швиденько приніс пляшку «Кагору», яка простояла в печері декілька років. Нарешті дослідження забою «Че», розпочаті ще в 2014 році (тоді в 71 експедиції він називався «Річка») завершились відкриттям. Святкуючи цю подію з’ясувалось, що не всі зраділи знайденому залу. Олег засумував і сказав, що це була його остання надія відкрити новий район. Десь о дев’ятій ми вийшли з печери і зустріли Андрія, який якраз під’їхав з дому. Він запропонував підвезти, але зважаючи на наш зовнішній вигляд всі відмовились. В хаті було тепло і чимось смачно пахло. Незабаром всі зібрались на кухні, яка згодом перетворилась на кінозал, де демонструвався новий фільм «Кроти».

4 січня Таміла знову залишилась в хаті, а решта спочатку поїхали в Борщів до Сохацького, а потім в печеру Млинки. По дорозі ми наздогнали машину Володі Снігура і слідом за ним добрались до хати. Переодягнувшись всі відправились до печери. Більшість вже давно тут не була та й «Млинки» за цей час сильно виросли (довжина наразі понад 53 км). Володя влаштував нам дуже цікаву екскурсію по центральним, північним та східним районам. Поза увагою залишився лише «Глобальний», але дорога туди й назад займає понад 8 годин, яких у нас не було. Лише о дев’ятій вечора всі вийшли з печери, добрались хати, поїли і повернулись в Олексинці. Порівнюючи побачене в Млинках з Мушкаровою ямою Олег ще більше засумував 😏.

Вранці 5 січня, коли ми ще спали, Андрій поїхав додому і нас залишилось знову п’ятеро. Цього дня в печеру ніхто не пішов, бо вирішили нарешті протягнути трос від сусіда, підвісити на ньому кабель та встановити Wi-Fi. Я думав це займе годину часу, максимум дві. Однак ми закінчили роботу лише з настанням темряви. Головне було зроблено, перевірка показала що інтернет покриття сягнуло аж до туалету. Пора було святкувати! Ні, не запуск інтернету в спелео хаті, а 60-річчя нашого друга з Вінниці – Василя Гончарова. І це йому вдалось, бо допомогли молдавани 🙂.

6 січня ювіляру потрібно було повертатись у Вінницю і Ігор завіз його в Чортків, звідти Вася поїхав до Тернополя. На Святий Вечір він був вже вдома, Ігор завітав до батьків, а решта чекала свята в Олексинцях.

7 січня – Різдво. По обіді Ігор повернувся в село, а над вечір до нас приєдналися Едік та Петро, які ще вранці виїхали з Києва. Всі очікували свята з колядниками, навіть цукерок купили для цього. Але дива не трапилось, пандемія коронавірусу змінила звичне життя навіть в селі.

8 січня о 12-й приїхали Павло з Олею, перевдягнулись і разом з Петром та Ігорем рушили до печери. Всі втомились святкувати і дуже хотіли попрацювати. І це нам вдалось. Спочатку Ігор зробив невеличку екскурсію для Петра, який вперше в печері, а потім всіх завів в зал «Кайлас». Досліджуючи зал Оля виявила місце з тягою повітря і захотіла покопати. Однак ми не взяли з собою лопат, тому спробували копати шматком каменю 😜. Ефективність роботи була низькою і Ігор та Петро поповзли в забій «Че» за інструментом. Коли вони повернулись, справи пішли краще, нам вдалось заглибитись десь на пів метра. Решта команди встигла за день покращити освітлення на кухні та частково зібрати меблі. Після смачної вечері був перегляд фільмів.

9 січня все відбувалось за вчорашнім сценарієм, лише вранці до нас навідались співробітники НПП "Дністровський каньйон" Петро Площанський та Олександр Вікирчак. Вони підвезли нас до печери, а ми допомогли їм з пошуком кажанів. Було знайдено 14 рукокрилих. Решта мабуть поховались 🤔.

Підземній команді копачів спочатку везло і вони заглибились на півтора метри. Однак потім лопата уперлась в кам’яне дно, яке раптово з’явилось між двома стінками. Спроба копати в сторону теж була безуспішною. Ми полишили те місце і, трохи пошукавши, вибрали нове. Для роботи там був потрібен перфоратор, якого у нас не було з собою. Тому скоріше всього попрацюємо на «Тибеті» вже в наступній експедиції.

Замкнувши печеру на новий замок, що привіз Павло, ми повернулись на базу. Хату було не впізнати! Едік з командою настільки змінили кухню, що я відчув себе наче вдома 😌. Вечеря поступово перейшла в дискотеку. Було весело, правда дехто хильнув зайвого, але то вже інша історія.

10 січня поснідавши та прибравши в хаті всі роз’їхались. Першими рушили на Київ Едік та Петро, за ними Павло з Олею поїхали в Чернівці. Решту повіз Ігор на Київ. Хоч машин на трасі було багато, а пасажири постійно вимагали продовження свята, ми о 9-й вечора в’їхали в столицю. Експедиція завершилась.

Подяка сусідам пану Володимиру і пані Марії з Олексинців та Володимиру Снігуру з Чорткова.

Ігор Стефанишин

14 січня 2021 р.