Експедиції 2021 року

Учасники:

Куприч Павло, Дубінін Микола, Площанський Петро, Гора Борис, Зирянова Валентина, Зарембський Юра, Чайка Андрій, Плясківський Роман, Бойко Мирослав, Кільчицький Іван

Завдання:

Продовжити розкоп в залі «8 Березня» Зробити топографічну зйомку нових залів

Нарешті відбулась коротка, але результативна експедиція без участі «Мушкарітів-аборигенів». Павлу Купричу та Юрі Зарембському вдалось заманити в команду аж 10 учасників, які не тільки ознайомились з печерою, але ще й попрацювали в ній.

Отже працювали чотири групи :

Перша група – провела топографічну зйомку залу «8 Березня» та нової пройденої частини.

Друга група – поглибила прохід через зал «Че».

Третя група – інженерним способом пройшла в праву частину залу «8 Березня» та продовжила роботи вперед на північ.

Четверта група – зробили екскурсію до озера «Пірнання», де взяли проби води на аналіз.

Результати експедиції:

Відкрито і пройдено продовження залу «8 Березня».

Зроблено топографічну зйомку нових частин печери

Взято проби води на аналіз.

Записано зі слів Павла Куприча, Юрія Зарембського та Мирослава Бойко.

Ігор Стефанишин.

2 квітня 2021 р.


Учасники:

Павло Багмут, Олег Корбут, Ігор Стефанишин, Іра Яценко (всі з Києва);

Василь Гончаров (Вінниця) та Андрій Адамчак (Івано-Франківськ)

Завдання:

Продовжити розкоп в залі «Че», закладений Покалюком, Пошукати відеокамерою продовження на Кайласі, Провести пошук в печері Угринь.

Планували зібратись о 16-й, але реально виїхали з Києва лише після 18-30. Зразу взяли курс на Вінницю, де до нас приєднався Василь. Дорога через Летичів на разі в жахливому стані. А з Городка і до Олексинців дороги взагалі не існує. На пиріжках вирішили попити чаю і всі замовили різну кількість цукру. Щоб не поплутати продавщиця поклала в стакани паличок по кількості цукру. Винахідливо. Прибули на місце десь о 2-й, повечеряли та лягли спочивати.

В п‘ятницю по обіді рушили до Мушкарової ями. Вхід був майже чистим і вже за годину ми працювали в залі «Че». Поки Паша розширював під себе прохід в зал, Ігор почав заглиблюватись під північною стіною. В минулу експедицію тут почав копати Володя Покалюк. Іра та Олег тягали ваночки і висипали. Для пошуку продовження Олег змайстрував шомпол з ручкою, яким було зручно поштрикати землю. Через 3 години роботи стеля піднялась і з‘явився вузький прохід. Це додало нам сил, швидкість копання зросла. За годину Ігор заповз в нову порожнину, яка здалась схожа за розмірами на зал Че. По центру лежали плити, що відпали від стелі. По цим плитам зверху капала вода і збиралась на підлозі у вигляді калюжі. За завалом виднілось продовження, але повзти по воді без гідрокостюмів ніхто не забажав. Вирішили дослідження перенести на потім. Настав час повечеряти та відсвяткувати відкриття. Корбут збігав за пляшкою Кагору, а Іра накрила стіл. Після обговорення результатів роботи вирішили новий зал назвати «8 березня».

В суботу після сніданку ми поїхали в Млинки, щоб попрацювати в печері Угринь. По дорозі до нас доєднався Андрій і ми пішли досліджувати північні райони. Скоро ходи перетворились в тріщини, які спелеологи розширювали перфораторами. Ми ще спробували вивчати східний борт печери, однак він був закладений уламками каміння. Зробивши фотосесію на згадку, всі полишили печеру.

У неділю роботи велись в Мушкаровій ямі. Іра на цей раз залишилась в хаті, а хлопці спочатку перевірили камерою тріщини в залі Кайлас. Однак видимих проходів знайдено не було. Прихопивши інструмент ми перемістились в зал 8-березня. Там трохи підсохла підлога і ми замостили калюжу уламками породи, що нападала зі стелі. Прохід на захід виявився достатньо вузьким, тому почали розбирати завал в північному напрямку. Прибравши трохи каміння ми помітили продовження, однак заповзти туди було ще не реально. Ігор спробував обійти завал справа, прокопавши під стіною. Однак на це потрібно було багато часу. Андрій та Олег теж пробували розширити прохід в завалі, однак зробили лише гірше: плита посунулась вниз і тепер потрібен перфоратор.

Отже продовження печери на північ є, а як воно виглядає покаже вже наступна експедиція. Також необхідно буде доповнити топографічну зйомку.

В понеділок ми поснідали, навели ідеальний порядок, замкнули хату і поїхали. Перед Києвом були трохи затори, довелось постояти. О 20-й всі попрощались біля метро. Експедиція завершилась.

Ігор Стефанишин

22 березня 2021


Погодные условия, несмотря на опасения сильных морозов и метелей, в целом были благоприятными для переездов и проведения работ. Дорога из Киева порадовала чистым сухим бесснежном дорожным полотном, отсутствием пробок, снегопадов, ясным звездным небом.

Небольшие снежные заносы, уже расчищенные грейдерами, были отмечены лишь локально на подъездах к Олексинцам в районе Глыбочка и Бильче-Золотого. Температура в первую ночь снижалась до –16, остальные дни и ночи было значительно теплее; возвращались в Киев уже под легкий морозец и радостное, по-весеннему, солнце.

Участники:

Стефанишин Игорь, Корбут Олег, Покалюк Владимир (Киев), Бойко Мирон и Марьяна (Стрелковцы), Куприч Павел (Черновцы), Адамчак Андрей (Ивано-Франковск), Вячеслав Петров (Находка)

Гости: Сохацкий Михаил

Результаты экспедиции.

Экспедиция прошла весьма успешно, насыщенно и плодотворно.

Закартированы открытые в предыдущих экспедициях новые ходы и залы в забое "Че", "Тибете" и "Кайласе" (Мирон и Марьяна). Протяженность пещеры составила 6452 м.

Начаты раскопы с применением горных работ в трех новых забоях – зале "Че", Тибете и Кайласе.

Разное:

Уровень воды в пещере отмечен на рекордно низких отметках – сантиметров на 10 ниже пола озера "Крестового". Вода лишь под карнизами.

Запомнилось кулинарное мастерство Олега Корбута. Сваренная в первый же день гречневая кашка в его исполнении, по мере съедания, почему-то не уменьшалась количественно, а наоборот, все увеличивалась при каждом разогреве. Ее хватило всем участникам на протяжении всех дней экспедиции, да и еще осталось пол котелка. Может секрет в котелке-самобранке?

Проведенная дегустация киевского 55 градусного самогона из ячменя, выдержанного 3 месяца в дубовой бочке, и шотландского 3-летнего виски показала очевидные преимущества первого напитка.

Состоялось посвящение в мушкариты нового участника – Вячеслава Петрова из города Находка, туриста и спелеолога с большим стажем, участника первых экспедиций в Атлантиду, большого любителя и собирателя камней, хорошего рассказчика (см. Facebook).

Лирика:

Состоялась первая видео-презентация гимна мушкаритов "Мы кроты"

Маринованные рыжики под водочку и вареники со сметаной в Чорткове по дороге в Киев (благодарность гостеприимству Петра и Люды Пирожок) были превыше всяческих похвал; пусть облизнутся те, кто не попробовал.

Благодарность Степану за предоставленный ночлег в Иване-Пусте (18.02.2021), отменный борщ и дрова.

Покалюк Владимир


Учасники: Едуард Дзюба, Антон Качан, Олег Корбут, Петро Кузьмін, Таміла Павленко та Ігор Стефанишин (всі з Києва), Василь Гончаров (Вінниця), Андрій Адамчак (Івано-Франківськ), Оля Малясова (Тернопіль), Павло Купріч (Чернівці).

Завдання: попрацювати в Мушкаровій ямі (забій «Че»), порахувати кажанів в печері, встановити Wi-Fi в спелео хаті, змонтувати меблі на кухні та зустріти Різдво.

Тишком нишком за неповних 13 років нам вдалось з’їздити в 149 експедицій і так сталося, що наступна «ювілейна» припала якраз на Новорічні свята. Отже ми домовились про зустріч 2 січня о 12-й біля м. Академмістечко. Трохи з запізненням зібрались четверо і рушили на Вінницю, де нас очікував Василь. В Олексинці прибули близько о пів на дев’яту. В хаті було прохолодно, довелось розпалити піч і лише потім сісти за стіл. Просиділи аж до 4-ї ранку. Традиції не можна порушувати!

3 січня після полудня хлопці пішки пішли до печери, а Таміла залишилась палити піч та готувати вечерю. Вхід до Мушкарової ями був майже чистий, тому ми одразу направились до забою. В минулу експедицію нам не вистачило декілька годин, щоб прокопати два метри замитого ходу. Тепер у нас був час і було натхнення 😉. Працювали швидко і наполегливо поки Ігор, що був перший, не пропав з поля зору. Виявилось, що він зумів протиснутись в новий зал і вже звідтіля продовжив розширювати прохід. Незабаром вся четвірка була в незнайомій частині печери. Зал виявився просторим (десь 20 на 7 метрів), але низьким через замив ґрунту, який встиг висохнути і перетворитись на «паркет». Досліджуючи периметр нам вдалось знайти невеличкий хід в північному напрямку, який вивів в ще одну порожнину значно менших розмірів.

Втомившись від пошуків ми вирішили поїсти. На запитання Ігоря «а свято де?» Олег швиденько приніс пляшку «Кагору», яка простояла в печері декілька років. Нарешті дослідження забою «Че», розпочаті ще в 2014 році (тоді в 71 експедиції він називався «Річка») завершились відкриттям. Святкуючи цю подію з’ясувалось, що не всі зраділи знайденому залу. Олег засумував і сказав, що це була його остання надія відкрити новий район. Десь о дев’ятій ми вийшли з печери і зустріли Андрія, який якраз під’їхав з дому. Він запропонував підвезти, але зважаючи на наш зовнішній вигляд всі відмовились. В хаті було тепло і чимось смачно пахло. Незабаром всі зібрались на кухні, яка згодом перетворилась на кінозал, де демонструвався новий фільм «Кроти».

4 січня Таміла знову залишилась в хаті, а решта спочатку поїхали в Борщів до Сохацького, а потім в печеру Млинки. По дорозі ми наздогнали машину Володі Снігура і слідом за ним добрались до хати. Переодягнувшись всі відправились до печери. Більшість вже давно тут не була та й «Млинки» за цей час сильно виросли (довжина наразі понад 53 км). Володя влаштував нам дуже цікаву екскурсію по центральним, північним та східним районам. Поза увагою залишився лише «Глобальний», але дорога туди й назад займає понад 8 годин, яких у нас не було. Лише о дев’ятій вечора всі вийшли з печери, добрались хати, поїли і повернулись в Олексинці. Порівнюючи побачене в Млинках з Мушкаровою ямою Олег ще більше засумував 😏.

Вранці 5 січня, коли ми ще спали, Андрій поїхав додому і нас залишилось знову п’ятеро. Цього дня в печеру ніхто не пішов, бо вирішили нарешті протягнути трос від сусіда, підвісити на ньому кабель та встановити Wi-Fi. Я думав це займе годину часу, максимум дві. Однак ми закінчили роботу лише з настанням темряви. Головне було зроблено, перевірка показала що інтернет покриття сягнуло аж до туалету. Пора було святкувати! Ні, не запуск інтернету в спелео хаті, а 60-річчя нашого друга з Вінниці – Василя Гончарова. І це йому вдалось, бо допомогли молдавани 🙂.

6 січня ювіляру потрібно було повертатись у Вінницю і Ігор завіз його в Чортків, звідти Вася поїхав до Тернополя. На Святий Вечір він був вже вдома, Ігор завітав до батьків, а решта чекала свята в Олексинцях.

7 січня – Різдво. По обіді Ігор повернувся в село, а над вечір до нас приєдналися Едік та Петро, які ще вранці виїхали з Києва. Всі очікували свята з колядниками, навіть цукерок купили для цього. Але дива не трапилось, пандемія коронавірусу змінила звичне життя навіть в селі.

8 січня о 12-й приїхали Павло з Олею, перевдягнулись і разом з Петром та Ігорем рушили до печери. Всі втомились святкувати і дуже хотіли попрацювати. І це нам вдалось. Спочатку Ігор зробив невеличку екскурсію для Петра, який вперше в печері, а потім всіх завів в зал «Кайлас». Досліджуючи зал Оля виявила місце з тягою повітря і захотіла покопати. Однак ми не взяли з собою лопат, тому спробували копати шматком каменю 😜. Ефективність роботи була низькою і Ігор та Петро поповзли в забій «Че» за інструментом. Коли вони повернулись, справи пішли краще, нам вдалось заглибитись десь на пів метра. Решта команди встигла за день покращити освітлення на кухні та частково зібрати меблі. Після смачної вечері був перегляд фільмів.

9 січня все відбувалось за вчорашнім сценарієм, лише вранці до нас навідались співробітники НПП "Дністровський каньйон" Петро Площанський та Олександр Вікирчак. Вони підвезли нас до печери, а ми допомогли їм з пошуком кажанів. Було знайдено 14 рукокрилих. Решта мабуть поховались 🤔.

Підземній команді копачів спочатку везло і вони заглибились на півтора метри. Однак потім лопата уперлась в кам’яне дно, яке раптово з’явилось між двома стінками. Спроба копати в сторону теж була безуспішною. Ми полишили те місце і, трохи пошукавши, вибрали нове. Для роботи там був потрібен перфоратор, якого у нас не було з собою. Тому скоріше всього попрацюємо на «Тибеті» вже в наступній експедиції.

Замкнувши печеру на новий замок, що привіз Павло, ми повернулись на базу. Хату було не впізнати! Едік з командою настільки змінили кухню, що я відчув себе наче вдома 😌. Вечеря поступово перейшла в дискотеку. Було весело, правда дехто хильнув зайвого, але то вже інша історія.

10 січня поснідавши та прибравши в хаті всі роз’їхались. Першими рушили на Київ Едік та Петро, за ними Павло з Олею поїхали в Чернівці. Решту повіз Ігор на Київ. Хоч машин на трасі було багато, а пасажири постійно вимагали продовження свята, ми о 9-й вечора в’їхали в столицю. Експедиція завершилась.

Подяка сусідам пану Володимиру і пані Марії з Олексинців та Володимиру Снігуру з Чорткова.

Ігор Стефанишин

14 січня 2021 р.