Експедиції 2021 року

Учасники: Едуард Дзюба, Антон Качан, Олег Корбут, Петро Кузьмін, Таміла Павленко та Ігор Стефанишин (всі з Києва), Василь Гончаров (Вінниця), Андрій Адамчак (Івано-Франківськ), Оля Малясова (Тернопіль), Павло Купріч (Чернівці).

Завдання: попрацювати в Мушкаровій ямі (забій «Че»), порахувати кажанів в печері, встановити Wi-Fi в спелео хаті, змонтувати меблі на кухні та зустріти Різдво.

Тишком нишком за неповних 13 років нам вдалось з’їздити в 149 експедицій і так сталося, що наступна «ювілейна» припала якраз на Новорічні свята. Отже ми домовились про зустріч 2 січня о 12-й біля м. Академмістечко. Трохи з запізненням зібрались четверо і рушили на Вінницю, де нас очікував Василь. В Олексинці прибули близько о пів на дев’яту. В хаті було прохолодно, довелось розпалити піч і лише потім сісти за стіл. Просиділи аж до 4-ї ранку. Традиції не можна порушувати!

3 січня після полудня хлопці пішки пішли до печери, а Таміла залишилась палити піч та готувати вечерю. Вхід до Мушкарової ями був майже чистий, тому ми одразу направились до забою. В минулу експедицію нам не вистачило декілька годин, щоб прокопати два метри замитого ходу. Тепер у нас був час і було натхнення 😉. Працювали швидко і наполегливо поки Ігор, що був перший, не пропав з поля зору. Виявилось, що він зумів протиснутись в новий зал і вже звідтіля продовжив розширювати прохід. Незабаром вся четвірка була в незнайомій частині печери. Зал виявився просторим (десь 20 на 7 метрів), але низьким через замив ґрунту, який встиг висохнути і перетворитись на «паркет». Досліджуючи периметр нам вдалось знайти невеличкий хід в північному напрямку, який вивів в ще одну порожнину значно менших розмірів.

Втомившись від пошуків ми вирішили поїсти. На запитання Ігоря «а свято де?» Олег швиденько приніс пляшку «Кагору», яка простояла в печері декілька років. Нарешті дослідження забою «Че», розпочаті ще в 2014 році (тоді в 71 експедиції він називався «Річка») завершились відкриттям. Святкуючи цю подію з’ясувалось, що не всі зраділи знайденому залу. Олег засумував і сказав, що це була його остання надія відкрити новий район. Десь о дев’ятій ми вийшли з печери і зустріли Андрія, який якраз під’їхав з дому. Він запропонував підвезти, але зважаючи на наш зовнішній вигляд всі відмовились. В хаті було тепло і чимось смачно пахло. Незабаром всі зібрались на кухні, яка згодом перетворилась на кінозал, де демонструвався новий фільм «Кроти».

4 січня Таміла знову залишилась в хаті, а решта спочатку поїхали в Борщів до Сохацького, а потім в печеру Млинки. По дорозі ми наздогнали машину Володі Снігура і слідом за ним добрались до хати. Переодягнувшись всі відправились до печери. Більшість вже давно тут не була та й «Млинки» за цей час сильно виросли (довжина наразі понад 53 км). Володя влаштував нам дуже цікаву екскурсію по центральним, північним та східним районам. Поза увагою залишився лише «Глобальний», але дорога туди й назад займає понад 8 годин, яких у нас не було. Лише о дев’ятій вечора всі вийшли з печери, добрались хати, поїли і повернулись в Олексинці. Порівнюючи побачене в Млинках з Мушкаровою ямою Олег ще більше засумував 😏.

Вранці 5 січня, коли ми ще спали, Андрій поїхав додому і нас залишилось знову п’ятеро. Цього дня в печеру ніхто не пішов, бо вирішили нарешті протягнути трос від сусіда, підвісити на ньому кабель та встановити Wi-Fi. Я думав це займе годину часу, максимум дві. Однак ми закінчили роботу лише з настанням темряви. Головне було зроблено, перевірка показала що інтернет покриття сягнуло аж до туалету. Пора було святкувати! Ні, не запуск інтернету в спелео хаті, а 60-річчя нашого друга з Вінниці – Василя Гончарова. І це йому вдалось, бо допомогли молдавани 🙂.

6 січня ювіляру потрібно було повертатись у Вінницю і Ігор завіз його в Чортків, звідти Вася поїхав до Тернополя. На Святий Вечір він був вже вдома, Ігор завітав до батьків, а решта чекала свята в Олексинцях.

7 січня – Різдво. По обіді Ігор повернувся в село, а над вечір до нас приєдналися Едік та Петро, які ще вранці виїхали з Києва. Всі очікували свята з колядниками, навіть цукерок купили для цього. Але дива не трапилось, пандемія коронавірусу змінила звичне життя навіть в селі.

8 січня о 12-й приїхали Павло з Олею, перевдягнулись і разом з Петром та Ігорем рушили до печери. Всі втомились святкувати і дуже хотіли попрацювати. І це нам вдалось. Спочатку Ігор зробив невеличку екскурсію для Петра, який вперше в печері, а потім всіх завів в зал «Кайлас». Досліджуючи зал Оля виявила місце з тягою повітря і захотіла покопати. Однак ми не взяли з собою лопат, тому спробували копати шматком каменю 😜. Ефективність роботи була низькою і Ігор та Петро поповзли в забій «Че» за інструментом. Коли вони повернулись, справи пішли краще, нам вдалось заглибитись десь на пів метра. Решта команди встигла за день покращити освітлення на кухні та частково зібрати меблі. Після смачної вечері був перегляд фільмів.

9 січня все відбувалось за вчорашнім сценарієм, лише вранці до нас навідались співробітники НПП "Дністровський каньйон" Петро Площанський та Олександр Вікирчак. Вони підвезли нас до печери, а ми допомогли їм з пошуком кажанів. Було знайдено 14 рукокрилих. Решта мабуть поховались 🤔.

Підземній команді копачів спочатку везло і вони заглибились на півтора метри. Однак потім лопата уперлась в кам’яне дно, яке раптово з’явилось між двома стінками. Спроба копати в сторону теж була безуспішною. Ми полишили те місце і, трохи пошукавши, вибрали нове. Для роботи там був потрібен перфоратор, якого у нас не було з собою. Тому скоріше всього попрацюємо на «Тибеті» вже в наступній експедиції.

Замкнувши печеру на новий замок, що привіз Павло, ми повернулись на базу. Хату було не впізнати! Едік з командою настільки змінили кухню, що я відчув себе наче вдома 😌. Вечеря поступово перейшла в дискотеку. Було весело, правда дехто хильнув зайвого, але то вже інша історія.

10 січня поснідавши та прибравши в хаті всі роз’їхались. Першими рушили на Київ Едік та Петро, за ними Павло з Олею поїхали в Чернівці. Решту повіз Ігор на Київ. Хоч машин на трасі було багато, а пасажири постійно вимагали продовження свята, ми о 9-й вечора в’їхали в столицю. Експедиція завершилась.

Подяка сусідам пану Володимиру і пані Марії з Олексинців та Володимиру Снігуру з Чорткова.

Ігор Стефанишин

14 січня 2021 р.