Експедиції 2025 року
Учасники: Олексій Бабіч, Олександр Вексельман, Євген Кислицин, Олег Корбут, Інна Пасенко, Микола Соловйов, Ігор Стефанишин (всі з Києва); Андрій Адамчак (Івано-Франківськ); Олег Томчук (Львів); Олександр Дудар та Михайло Сохацький (Борщів); Інна Дуднік та Володимир Снігур (Чортків); Іван Остафійчук (с. Королівка); Борис Максимов (Тернопіль); Олександр Медведєв (Canada).
Завдання: попрацювати в понорі "Шабський", покопати карстову вирву в Калинському лісі.
Хоч основна команда виїхала з Києва в четвер 24 квітня, дослідження в Калинському лісі розпочались ще в середу. Борис та Саша встановили табір на околиці лісу та продовжили поглиблювати понор, який ми вже копали в попередній експедиції. В четвер до них приєднались Михайло та Саша з Борщівського музею. Коли у них кипіла робота, кияни ще рухались на двох машинах в Олексинці. Вєка встиг до поїздки обновити свій автопарк і тепер вивчав інструкцію на новесеньку тачку. Надвечір прибули на місце. Погода була тепла, чого не скажеш про температуру в хаті. Стіни були холодні. Піч палити не стали, натомість повідчиняли вікна та двері. Одночасно розвели на подвір’ї багаття і Льоша почав готувати свій «знаменитий» плов. Повечеряли, «відкрили» експедицію, «обмили» нову машину, склали плани на завтра і пішли відпочивати.
В п’ятницю після сніданку зібрали спорядження та рушили до «Шабського», де полишили Колю та Женю розширяти забій, а самі направились до табору в Калинському лісі. Там нас вже зачекались Борис та Саша. Щоб не марнувати час спочатку пішли до загадкового колодязя. Олег навісив мотузку та спустився на дно. Глибина виявилась трохи меншою ніж здалось минулого разу. Заміри по мотузці показали близько 10 метрів. Слідом за ним на дні побував Вєка. Ніяких проходів та з’єднань з гіпотетичною печерою хлопці не побачили. Мабуть цей колодязь колись був криницею, однак зараз там напрочуд сухо. Якщо тут печери немає, підемо пошукаємо в іншому місці. І ми направились до понору. Його було важко впізнати. Наші друзі за два дні викопали 3-метрой шурф вздовж гіпсової стіни. Ми з собою прихопили невеличкий перфоратор, яким спробували прибрати верх стіни. Однак в гіпсі було багато дрібних порожнин і спроби розширити верхній вхід виявились марними. Тоді перейшли до поглиблення розкопу. Коли вітер погнав дощові хмари, полишили роботу і повернулись до «Шабського». Дощу в той день на щастя не було. Працювали поки не стемніло. Розширяли підходи до п’ятого спуску та «Сідниці».
У суботу всі працювали в «Шабському» понорі, лише я та «Ведмідь» робили відчайдушні спроби прокопати нижній вхід до печери в Калинському лісі. Невдовзі до нас приєднались Інна та Володя з Чорткова. Глибина шурфу зросла до 4-метрів, однак проходу в гіпсовій стіні не було видно. Ми вже опустились до рівня замулювання і копати глибше сенсу не було. Але я гадаю, що варто ще раз спробувати розширити верхній вхід в якійсь з наступних експедиції. Повернулись до табору біля «Шабського» понору. До вечора нам вдалось ще раз глянути на дно п’ятого спуску, а Інна навіть змогла там помацати «рудий» камінь. Дуже красивий камінь, однак заважає рухатись вперед. Влаштуємо аукціон. Обов’язкова умова: самотужки вивезти. 😊
В неділю Льоша повіз Олега та мене до Києва, решта продовжили роботу в забої. Учасників залишилось лише четверо, тому каміння склали біля «Сідниць». В наступній експедиції все буде прибрано та витягнуто на поверхню. Опуститись до «рудого» каменю цього дня не вдалось. Спробуємо вже в 197-й експедиції.
В понеділок решта команди добралась Києва. Експедиція завершилась. До зустрічі у наступній!
Відео щоденник експедиції можна переглянути тут.
Подяка: сусіду Володимиру за повсякденну допомогу та Борщівській спелео секції «Музей» за активну участь в експедиції.
Слава Україні.
Ми переможемо.
Ігор Стефанишин
м. Київ 10.05.2025
Учасники: Олексій Бабіч, Олег Корбут, Микола Соловйов, Ігор Стефанишин (всі з Києва); Юрій Печура (с. Калинівка); Юрій Артеменко (Чугуїв); Олег Томчук (Львів); Назарій Данильчук та Олександр Дудар (Борщів); Олена Шевченко (Тернопіль); Іван Остафійчук (с. Королівка); Łukasz Pasternak (Poland).
Завдання: попрацювати в понорі "Шабський", пошукати карстові вирви в Калинському лісі.
Минуло лишень два тижні, а вже тягне назад, в Олексинці, в спелео хату. Дивлячись як повертається весна, знову хочеться побувати в Калинському лісі та дізнатись чи є там печера, а ще хочеться заглянути на дно «дивного» колодязя, ну і звісно побачити яке продовження чекає на нас в «Шабському» понорі. Не розумієте про що я? Якщо цікаво, то читайте далі.
Все почалось в середу. Тим самим була порушена традиція їхати в четвер. Юра, котрий з Чугуєва, забрав Миколу і помчав до Чорткова. Решту «київської» команди довіз в четвер Ігор. Зустрілись надвечір в Олексинцях, де нас вже «зачекались» Микола та Юра, котрі без ключа не змогли потрапити до хати. Так склалось, що у кожного учасника в експедиції є певні обов’язки. Ми їх самі собі обрали. Тому процес заселення, обігріву приміщення, прибирання, приготування їжі відбувається достатньо швидко. Майже як в армії, лише нами ніхто не командує 😊.
В п’ятницю була чудова погода. Після сніданку вчорашнім смачним пловом, який з «запасом» залюбки приготував Льоша, ми поїхали до понору. Встановили мотузки і почали вибирати каміння, що залишилось з попередньої експедиції. Невдовзі до нас приєднались «місцеві» Олег та Іван, а згодом ще й Саша. Людей для роботи в забої було забагато, тому вирішили розвідати карстові об’єкти в Калинському лісі. Довго блукали, шукаючи колодязь, який Саша називає «Вхід до пекла». Врешті решт ми його знайшли і навіть спробували туди опуститись. Однак довжина мотузки, яку прихопив Іван, виявилась замалою. Сподіваюсь наступного разу нам вдасться туди потрапити. А може хтось зробить це раніше? Є припущення, що віднайдений колодязь з’єднувався з ходами печери, в якій переховувались бійці УПА. .
Занотувавши координати знахідки ми рушили на пошук інших входів до гіпотетичної печери. Невдовзі нам повезло. Саша натрапив на отвір в гіпсовій стіні невеликого понору, з якого відчувалась тяга повітря. Копати не стали, бо не було чим. Ми допустились помилки: йдучи на розвідку не взяли необхідне спорядження. Не повторюйте наших помилок! Повернувшись до табору приєднались до великого конвеєра, де одні свердлять, другі руйнують породу, треті очищують від залишків каміння. До вечора вдалось розширитись і Микола вже міг сидіти в забої. Раніше роботи проводились лежачи.
В суботу до обіду ми утрьох (Олег, Назарій та Ігор) ще встигли навідатись з відром та лопатою до Калинського лісу і трохи покопати. Результат обнадійливий, є два отвори з тягою повітря. Патик вільно входить на метр-півтора. Копається легко, потрібні лише час та люди. Невдовзі погода почала псуватись і довелось повернутись до понору. Решту часу всі працювали на «Шабському». Для захисту від дощу встановили тент, який нам подарував Піф. Також ТИНейджери збудували ще один тин, який тепер захищатиме з північної сторони. Не оминули нас стороною і навідались в гості колеги спелеологи з Польщі. Було весело.
А що там під землею? За цю експедицію нам вдалось не лише розширити дно четвертого спуску, а ще й «підняти» стелю наступного проходу та заглянути вперед. І що там? Не повірите, але там черговий, вже п’ятий спуск! Схоже на те, що нам випала доля відкрити вертикальну печеру.
Як і обіцяв минулого разу декілька слів про село Чагарі. Ми там тричі зупинялись повертаючись на Київ. Причина - це унікальні скульптурні композиції. По-перше, це несподівано. Їдеш собі, їдеш і раптом величезний пень, який дивиться на тебе. По-друге, це красиво, оригінально, не схоже на інше. По-третє, це цікаво. Починаєш вдивлятися, хочеш зрозуміти, що цим хотів сказати скульптор. З останнім ми поки що не розібралися.
Вже стемніло, як ми в’їхали в столицю. Експедиція завершилась. До зустрічі в наступній!
P.S. Хто не полюбляє читати, той може одразу переглянути відео версію.
Подяка: сусіду Володимиру за повсякденну допомогу, Борщівські спелео секції «Музей» за активну участь в експедиції та добродію, що допомагає нам дровами.
Слава Україні.
Ми переможемо.
Ігор Стефанишин
м. Київ 11.04.2025
Учасники: Олексій Бабіч, Євген Кислицин, Олег Корбут, Микола Соловйов, Ігор Стефанишин, Ірина Яценко (всі з Києва); Андрій Адамчак (Івано-Франківськ); Олег Томчук (Львів); Сергій Єпіфанов (Тернопіль); Іван Остафійчук (с.Королівка).
Завдання: попрацювати в понорі "Шабський".
Ця експедиція почалась як і більшість попередніх у четвер. Льоша на своєму Hyundai H-1 вранці прямо з ліжка позбирав усіх киян та повіз в Олексинці. Було холодно, тому зупинялись лише «на оленях» та в Городку біля АТБ. Надвечір добрались до Олексинців, де нас вже очікував Сергій «Піф». Хоч він і встиг розпалити піч, температура в хаті мало чим відрізнялась від навколишньої. Попереду була холодна ніч, до якої ми підготувались: взяли зимові теплі спальники та шотландський віскі. Можливо я щось сплутав, однак було весело.
Наступні три дні проходили за вже звичним сценарієм: сніданок (залишок від вечері), логістика дров, магазин в Більче-Золотому, понор «Шабський», вечеря, сон. Уявіть собі наскільки втомлені ми повертались до хати, що лише в неділю влаштували кінозал. Поки хлопці пробивали хід в печері, Іра встигала і їсти приготувати, і навести порядок на кухні, і навіть прибрати на городі.
А що там на понорі? Завдячуючи холодній та сонячній погоді автобус підвозив нас прямо до табору і далі використовувався як стіна для захисту від вітру. Також Льоша, Іван та Олег розпочали будівництво тину, але їм трохи не вистачило гілок. За цей подвиг вони отримали звання ТИНейджери.
В самій печері було дуже сухо та трохи прохолодно. Лише в кінці забою відчувалось тепло, але може це через інтенсивну фізичну працю. Всі дні була тяга повітря з поверхні в печеру. Працювали перфораторами та потужним електричним відбійним молотком. Це дозволило нам розширити горизонтальний хід-трубу та четвертий спуск. У неділю з’явилось відчуття, що ми можемо кудись прорватись. Для цього випадку Піф навіть одягнув спеціальний червоний комбінезон. Однак дива не сталося. Очевидці змогли розгледіти попереду лише низький широкий прохід. Камера та потужний ліхтар показали рівну підлогу, вкриту слідами потоку води та декілька каменів, що можливо впали зі стелі або їх принесла вода. Картина цікава, я би сказав інтригуюча. Однак не варто розраховувати на швидкий результат: доведеться суттєво розширити четвертий спуск та зробити робоче місце для двох людей. Без цього ми не зможемо рухатись вперед.
В понеділок замкнувши хату та попрощавшись з Сергієм рушили до Києва. Обрали новий маршрут, який дозволив оминути ділянки «доріг» придатні лише для гужового транспорту. Рухались по трасі Товсте – Чортків – Копичинці – Гусятин. На останній ділянці натрапили на цікаве село Чагарі. Що там незвичного розкажу вже у наступному звіті. О 19-й Льоша не тільки довіз нас до Києва, а ще розвіз по хатам. Експедиція завершена, а шлях самурая ні.
Наостанок можна трохи пофантазувати про те, що угледіла камера на дні забою, якщо переглянути цей короткий фільм.
До зустрічі!
Подяка сусіду Володимиру та добродію, що допомагає нам дровами.
Слава Україні.
Ми переможемо.
Ігор Стефанишин
м. Київ 10.03.2025
Учасники: Влад Андрійчук, Євген Кислицин, Сергій Ковальчук, Олег Корбут, Микола Соловйов, Ігор Стефанишин (всі з Києва); Андрій Адамчак (Івано-Франківськ); Олег Томчук (Львів); Сергій Єпіфанов (Тернопіль).
Завдання: попрацювати в понорі "Шабський", за можливості потрапити в печеру.
Після численних переглядів фільму про історію дослідження понору «Шабський» учасники експедиції вже були налаштовані на фінальне проходження та відкриття печери. Однак доля вирішила нас ще раз випробувати. Не будем поспішати і повернімось в четвер 16 січня.
Отже вранці ми зустрілись на автостанції «Дачна» і на двох машинах поїхали в Олексинці. Попереду Сергій на своєму Dodge Journey і слідом за ним Ігор на Nissan Pathfinder. На в’їзді в Бердичів наші шляхи розійшлись – Dodge помчав на Вінницю, а Nissan подався перевіряти стан покриття на старому маршруті через Уланів. Скажу коротко – на позашляховику можна їхати і не заснути при цьому. Коли прибули до місця призначення, там нас вже очікував «Піф». Привітались та зайшли до хати. З’ясувалось, що студенти-археологи, все ще тут живуть. Не встигли ми розкласти речі, як вони повернулись з роботи в печері «Вертеба». Хата була трохи замала для 15 людей, тому готували вечерю по черзі. Спочатку студенти (адже вони завжди голодні), а вже потім пенсіонери (куди нам поспішати). На відміну від кухні на нарах місця вистачило всім. Вранці приїхав Михайло Сохацький та трохи попрацював таксі. За цей час ми встигли підготувати спорядження і поснідати. О 12-й нарешті замкнули хату і поїхали до понору. Погода видалась чудова та була як для зими дуже тепла та сонячна напротязі всієї експедиції. Швидко повісили мотузки на колодязі, запустили генератор і почали працювати двійками.
А зараз знову згадаймо минулу експедицію. Тоді нам здалось що камінь попереду це останнє, що заважає увійти в печеру. Надвечір п’ятниці ми здолали цю перешкоду і заглянули вперед. Прохід, що колись виднівся вдалині, виявився значно меншим та нижчим ніж ми собі уявляли.
Наступні два дні були витрачені на поглиблення підлоги проходу. Ввечері неділі ми змогли просунутись вперед на пару метрів і вийти до…. Так, попереду був черговий спуск вниз, вже четвертий після вхідного колодязя. Цього ніхто не очікував. Ця печера нас випробовує. Як говориться в місцевій легенді, дівчину Більчу надійно замурували в кам’яній горі. Тому готуємось до наступної експедиції і покажемо на що ми здатні.
20 січня прокинулись о 9-й. В кімнаті було дуже тихо, ніхто не шумів на кухні. Як з’ясувалось пізніше, ще вдосвіта машина Сергія поїхала на Київ, бо вони дуже поспішали. Нас залишилось четверо, тому довелось пару годин витратити на прибирання та наведення порядку в хаті та гаражі. Нагадаю, що до початку експедиції тут проживало більше десятка студентів. Хто бував в гуртожитках, той розуміє ситуацію. Після швидкого сніданку з яєчні та чаю (не раз згадали як було добре, коли з нами їздили дівчата) десь об 11-й рушили додому. Піф відвіз Томчука в Королівку, а ми з Олегом вирішили відновити традицію місцевих екскурсій і заглянули в село Жабинці, щоб оглянути костел Різдва Пресвятої Діви Марії. Він дуже незвичний, я би сказав неповторний. Та важко дивитись, як повільно вмирає споруда. Після обіду пиріжками з чаєм в Правдівці поїхали на Київ через Хмільник. Ця траса теж не для легкових машин, але добре залатана. О 19-й нас вже зустрічала столиця.
Експедиція завершена, але шлях самурая продовжується. Якщо залишились питання, то можливо цей фільм краще розповість про будні експедиції.
До зустрічі в наступній!
Подяка сусіду Володимиру та добродію, що допомагає нам дровами.
Слава Україні.
Ми переможемо.
Ігор Стефанишин
м. Київ 03.02.2025