Експедиції 2026 року
Учасники: Олександр Вексельман, Віталій Громадський, Євген Кислицин, Олег Корбут, Інна Пасенко, Микола Соловйов, Ігор Стефанишин (всі з Києва); Юрій Печура (с. Калинівка); Дмитро Тюрин (Бориспіль); Андрій Адамчак (Івано-Франківськ); Олег Томчук (с. Королівка).
Завдання: попрацювати в понорах "Шабський" та "Монастирок".
Не буду зупинятись на тому, як ми добирались, бо там все без змін. Лише згадаю, що на цей раз нас зупинили на в’їзді до Хмельницького співробітники поліції та ТЦК. Звісно спочатку була перевірка документів, а потім вони поцікавились куди прямуємо та чому такі «веселі». Ми їм пояснили, що є спелеологами (не плутати з філателістами). Це не допомогло. Лише під час читання на подарованій їм візитівці нашого девізу "Під землею місця вистачить усім" та пропозиції доєднатись до нас, вони чомусь хутко повтікали. Цей вислів мабуть має якусь магічну силу? То може виготовити футболки з відповідним написом?
В серпні виповниться вже три роки, як ми «копаємо» "Шабський". Відверто кажучи, я вже трохи втомився писати звіти про наші здобутки, а от команда «самураїв» наполегливо продовжує рухатись вперед. Останнім часом учасників побільшало. Щоб усі охочі могли спробувати себе в цій справі, роботи велись одночасно на двох понорах: Коля, Женя, Вєка, Віталька та Том продовжили працювати на "Шабському", а Дмитро, Олег, Інна, Юра, Ігор та Андрій почали розкопувати "Монастирок". Ніхто не скучав без роботи. З електричного інструменту в нас були в наявності акумуляторний перфоратор та потужний відбійний молот з бензиновим генератором. Кожна команда працювала з ними по черзі. По невідомим причинам не всі полюбили «забавку» справжніх чоловіків, яка може давати неймовірний результат. Для цього секція печерних важкоатлетів (Олексій Бабіч, Юрій Печура та я) запрошує бажаючих опанувати важкий відбійний молот. Навіщо вам худнути, щоб протиснутись вперед, якщо можна просто розширити хід? 😀
Погода була чудова, сонце гріло, але ще не припікало. Комарі та мошка не докучали. Ідеальні умови для роботи на поверхні. І ми цим скористались. Нажаль нічого не можу сказати про наші результати в понорі "Шабський", бо всі три дні працював в "Монастирку". Можливо хтось забажає розповісти про це окремо?
В минулу експедицію лише Інна змогла протиснутись у вузькій хід, промитий потоком весняної повені. З розширення цього проходу ми й почали свою роботу. Метод, випробуваний ще в 199-й експедиції, показав свою ефективність. Важкий молот в руках Юри просто виривав шматки гіпсу зі стіни, збільшуючи прохід прямо на очах. Одночасно почали розкопувати старий колодязь, який колись слугував поглиначом потоків води. Коли глибина досягла 3-х метрів, стало зрозуміло що десь промахнулись. Ми копали вниз, орієнтуючись по гіпсовій стіні та думаючи, що це частина колодязя. Насправді ми опускались по бортовій стіні карстового масиву, а вхід до колодязя був десь поруч. Тоді зробили спробу пробити на дні горизонтальний хід в сторону старого входу. Пройшли пів метра і уперлись в міцну стіну. Чи можна це назвати невезінням, чи просто «шара» не пройшла? Однак нам вдалось потрапити на дно колодязя по ходу, промитому водою. Над головою висить багато каміння (вапняк), яке необхідно буде прибрати. Це вже завдання для наступної експедиції. Також мені вдалось просунути камеру і заглянути в наступний лівий поворот. Складно коментувати побачене, гадаю кожен сам вирішить що там далі може бути.
В неділю по закінченню робіт ми вперше в цьому році поїхали на пляж біля ГЕС, по дорозі прикупивши в місцевому маркеті "Brut", та відкрили не лише пляшку, а й сезон купання!
Понеділок, пора повертатись до Києва. Поснідали, прибрали, склали та замкнули. І в дорогу. Погода все ще була сонячною і ми цим скористались, відвідавши непрацюючий кар’єр біля села Закупне, що на Хмельниччині. Те, що ми раніше вважали входом до штольні, виявилось залишками фундаменту якогось демонтованого механізму. Нічого цікавого, але дуже красиво. Скажімо так - Instagram майданчик. Десь о 9-й вечора добрались столиці. Тут все без змін: тривога, дрони, ракети. Але життя продовжується і в червні ми знову спробуємо перетворити один із понорів в печеру.
Відео версія подій в експедиції доступна за посиланням.
Дякую всім учасникам та сусіду Володимиру.
Слава Україні.
Ми переможемо.
Ігор Стефанишин
м. Київ 04.06.2026
Учасники: Олексій Бабіч, Олександр Вексельман, Віталій Громадський, Євген Кислицин, Сергій Мусіяченко, Інна Пасенко, Микола Соловйов, Ігор Стефанишин (всі з Києва); Юрій Печура (с. Калинівка); Юрій Артеменко (Чугуїв); Сергій Єпіфанов та Борис Максимов (Тернопіль); Павло Купріч (Чернівці); Олександр Медведєв (Торонто); Лариса Бутенко (Львів) та Олег Томчук (с. Королівка).
Завдання: попрацювати в понорі "Шабський", оглянути стан печери "Трийця" та понору "Монастирок".
Дві експедиції поспіль ми закликали романтиків разом шукати пригод. Це допомогло. В п’ятницю за вечірнім столом сиділо аж 16 людей, хоча визнаю що місця вже трохи бракувало. Хоч спальних місць було вдосталь, дехто все ж таки ночував в гаражі. Романтики одним словом.
Але повернімось до початку експедиції. Завчасно домовились в четвер дуже рано вирушити в дорогу. Однак вечір середи зіпсував цей красивий задум і лише 0 9-й ми змогли зібратись на "Дачній". Їхали аж на трьох машинах (2+4+4). А ви ціни на паливо бачили? Але то таке, на тютюні та віскі ми ж не економимо 🙂. Хоч в країні нарешті розпочали ремонт доріг, маршрут наш залишився попереднім (Житомир-Чуднів-Любар-Хмельницький). От якби відновили міст біля Чудніва, то було б зовсім добре. Коли добрались Олексинців, то по-перше було ще сонце. А по-друге нас під хатою вже чекали Піф та Том з Ларисою. Поки Льоша з помічниками готував за власним рецептом плов, активісти швиденько зварили пельмені та «відкрили» експедицію. А завершилось наше свято традиційним переглядом фільмів про минулі поїздки та пригоди.
В п’ятницю вранці хтось поснідав вечерею, хтось з’їв бутерброд, а дехто лише кави попив. Після чого всі помчались до понору. Ґрунт повністю просох і нам вдалось заїхати прямо до табору. Снігу ніде, навіть на дні колодязю не залишилось. А от печера ще пам’ятає цю зиму! Хоч ми зробили достатньо довгу паузу між поїздками, це не допомогло, вологість та болото залишились. На дні понору в забої вода вже не текла, але калюжі нікуди не поділись. Тому вирішили, що в цей день потрібно вибрати на поверхню все каміння та глину, які накопичились з Нового року. Якщо пам’ятаєте, то я вже розповідав як взимку чи то від снігу чи від старості вломився патик над колодязем. На його місці хлопці вирішили натягнути стального троса і їм це вдалось. Хоч він старий та іржавий, його вистачить надовго якщо звісно хтось не вкраде 🙂. Невдовзі до нас приєднався Купріч, а десь ополудні приїхали Максимов з Медведєвим. Людей було достатньо, тому я з Павлом та Олександром вирішили перевірити стан печери "Трийця", в якій ми не працюємо вже декілька років. Ні в селі Пилипче, ні на його околицях нічого не змінилось. В печері теж все було по-старому, навіть наш возик зберігся. На верхньому ярусі в залі "Гуано" нас зустріла колонія кажанів. Ми не стали їх тривожити, лише сфотографували та передали всю інформацію Петру Площанському. Спеціалісти знають що далі робити. Повертаючись з Пилипче, заглянули в урочище "Муравинець", де оглянули печеру "Двох озер", в яку втікає потічок. Коли вийшли з лісу, то нас вже очікував наш давній друг Степан з Іване-Пусте. З ним теж давно не бачились, тому було про що поговорити. Але на годиннику була восьма вечора і нас вже зачекались в Олексинцях. Далі було свято. Довелось ще додати стола, бо нас було вже 16 і місця для всіх не вистачало. Решта всього було вдосталь. Далеко за північ розійшлись самі витривалі учасники.
В суботу вранці нарешті поміняли на машині Максимова гальмівні колодки. Були труднощі, бо колодки стерлись до металу. Але ми впорались і незабаром Медведєв та Купріч полишили спелео хату. Решта попрямувало до понору. Виявилось, що вчора вибрали не все каміння. Тому довелось продовжити це заняття. Як і в попередній день людей було вдосталь, тому я разом з Вєкою та Інною заскочили на сусідній понор "Монастирок". А там все сильно змінилось. Була велика вода і вона промила основний хід, що веде під гіпсову стінку. Раніше ми пробували його прокопати, але безрезультатно. А тепер вже не треба 🙂. Інні вдалось протиснутись вперед і потрапити в невелику кімнату. Далі хід повертає в сторону і видніється колодязь, забитий камінням. З інструменту у нас була лише лопата, тому дослідження на цьому закінчились. Натомість було розпочато копання старого вертикального входу, заваленого будівельним сміттям та чорноземом. Потрібно буде вкопатись десь на метр-два, щоб потрапити в туж кімнату. Після цього можна вже буде розбирати завал і витягати все одразу на поверхню. З цією радісною новиною повернулись до табору, де якраз розпочався обід. До вечора ще були спроби попрацювати в забої малим перфоратором, але результат не вразив. Тут потрібен великий відбійний молот, який поки в ремонті. Все тут описане є завданням вже для наступної експедиції, бо в неділю ми влаштували собі вихідний і поїхали в гості до Щербицького. Заодно бажаючі оглянули печеру Атлантида. Без бані теж не обійшлось. Найкращий банник Коля для цього прикупив аж пару віників. За вечерею влаштували для господарів кінозал. Їм сподобалось, хочуть мати теж такий.
Понеділок. І цим все сказано. Повертаємось до Києва. Десь о восьмій вечора в’їхали до столиці. Експедиція завершилась. Пора готуватись до наступної. Вона обіцяє бути ще цікавішою. Можливо нам повезе в "Монастирку" ?
Відео версія подій експедиції доступна за посиланням.
Дякую всім учасникам та сусіду Володимиру.
Слава Україні.
Ми переможемо.
Ігор Стефанишин
Учасники: Олексій Бабіч, Олександр Вексельман, Віталій Громадський, Інна Пасенко, Микола Соловйов, Ігор Стефанишин (всі з Києва); Сергій Єпіфанов (Тернопіль); Андрій Адамчак (Івано-Франківськ) та Олег Томчук (с. Королівка).
Завдання: зайти в понор "Шабський" та попрацювати в ньому.
Минула експедиція отримала назву полярна (арктична) через випробовування морозом та снігом, які ми успішно подолали. Вже на закритті майже всі мріяли, що в наступну буде тепло. Урок всім на майбутнє: пам’ятайте, що бажання потрібно чітко формулювати. Бо буде не так, як очікували. Що саме пішло не так дізнаєтесь згодом.
Зустрілись о 8-й біля Novus, що на Житомирській. На «Дачній» дочекались Вєку з Інною, обмінялись пасажирами та речами і гайда в путь. В минулу експедицію ми добирались через Вінницю і дорога здалась нам жахливою. Цього разу після невеликої дискусії вирішили спробувати через Чуднів-Любар-Старокостянтинів. І не пожалкували. Стан дороги після листопаду 2025 майже не змінився. Об’їзд біля Чудніва жахливий, решта шляху в задовільному стані. Біля Денешів зупинились, щоб посмакувати пиріжками, які нам передав в дорогу Олег Корбут. Як зазвичай в Правдівці попили чаю, а в Городку купили харчів на весь час експедиції. Дорогою наздогнали Opel з Єпіфановим та Томчуком. Вже смеркалось, коли добрались Олексинців. На вулиці було тепло, але хата ще не нагрілась. Льоша розпалив піч. Ще він хотів приготувати плов, але ми його вмовили перенести це на завтра. А ще він погодився на заморожені пельмені 🙂. За годину всі сіли за стіл, де були вже знамениті «кораблики» і закуска. По завершенні свята було КІНО.
Ранок п’ятниці розпочався трохи пізно. Після сніданку почали збиратись до понору. Всі постійно щось шукали і тому лише об 11-й нарешті виїхали з села. Снігу на полі майже не залишилось, ґрунт весь розтанув і заїхати до понору чи хоча б на горба годі було мріяти. Машини довелось полишити на обочині і все спорядження перенести на собі. Відчували себе віслюками. Коли добрели понору, то виявилось що весь схил горбу був вкритий снігом. Якби у нас були санчата чи лижі, то можна було б згадати дитинство 🙂. Біля вогнища сніг трохи просів, а от «шапка» над колодязем не змінилась. І це було проблемою. По-перше вона могла впасти і закрити прохід в печеру. По-друге сніг танув і стікав в … печеру. Наш понор завжди був сухим і чистим. Після нього комбінезон можна було не прати, лише струсити пил. А тепер там текла вода, утворюючи калюжі з болотом. Як це виглядало можна побачити у фільмі. Ми виявились до цього не готові. У нас не було гідрокостюмів, тому комбінезони одразу промокали наскрізь до білизни. Зважаючи на цю ситуацію залізти та попрацювати в забої можна було лиш раз на день. Не всі скористались такою рідкісною можливістю і залишись сухими.
Всі три дні працювали в нижньому забої. Спочатку спробували «цукерки», але вийшло якось слабенько. Звичайний перфоратор в руках Миколи зробив купу щебню, а нам хотілось чогось Великого та Прекрасного. Лише коли запрацював відбійний молот ситуація покращилась. Але виникла проблема: куди дівати каміння? Перекладини над колодязем вже немає і заміну їй ми не зробили. Довелось всю породу скласти в верхньому забої, засипавши його майже доверху. Це трохи дурна робота, доведеться потім витягати, але що поробиш. За три дні ми розібрали праву стіну забою десь на пів метра вперед. Тепер там може вільно працювати люба людина, що не знайома з фітнесом. До повороту нам залишилось ще пройти 30-40 см. Можливо це станеться наступного разу і ми побачимо на власні очі продовження печери. Перед виходом на поверхню я переконав себе лягти в калюжу, щоб зняти відео для цього фільму.
В понеділок прокинулись рано, поснідали, трохи прибрали в хаті і поїхали до Києва. Маршрут знову обрали через Старокостянтинів, адже поки кращого не існує. «Мокра» експедиція завершилась. Майбутня поїздка буде мабуть вже після Великодня. За цей час сподіваємось не лише розтане снігова «шапка», а й печера повністю просохне.
Подяка: мамі Олега за смачні пиріжки, Мирославу за екскурсію по Вертебі, сусіду Володимиру за повсякденну допомогу.
Слава Україні.
Ми переможемо.
Ігор Стефанишин
м. Київ 22.03.2026
Учасники: Віталій Громадський, Євген Кислицин, Сергій Мусіяченко, Микола Соловйов, Ігор Стефанишин (всі з Києва); Сергій Єпіфанов (Тернопіль).
Завдання: добратись до понору "Шабський" та попрацювати в ньому.
Краще нас ніхто не проживає. Кращий час ніколи не настане. © Domiy. (©)
Можливо не всі люди з цим погодяться? Однак п’ятірка киян вирішила більше не чекати сприятливих погодних умов та наважилась випробувати і себе і транспорт. Що з цього вийшло? Полярна експедиція: Зима. Мороз. Хуртовина. Заметілі. Світло декілька годин на добу. «Джерело» дров закінчилось. Вода в хаті позамерзала. Цілодобово повітряні тривоги. Це вже не романтика, це божевілля! Далі краще не читати.
А тепер в деталях. Зустрілись десь о 8-й біля Novus, що на Кільцевій. Кави попити не встигли бо поспішали полишити засніжений Київ з нечищеними дорогами. Лишень за півгодини зупинись на заправці щоб поснідати та нарешті скуштувати запашної кави. Свіжий сніг заповнив всі вибоїни на дорогах, від чого вони стали напрочуд гладкими та рівними. З піднесеним настроєм домчали до Вінниці. Снігу там було вже не так багато, як в столиці. До речі, місцева команда спелеологів дотрималась минулої обіцянки поїхати в «наступну» і до цієї експедиції знову не приєдналась 🙂. Однак я вірю, що колись таки буде ця «наступна»!
Коли зупинились в Правдівці, то фортуна наче підморгнула і я забрав останній пиріжок з маком. Як тобі таке «Ребе»? В Городку закупили їжі і повторили перевірений лайфхак з напівфабрикатами. От якби ще й на додачу приїхав «Піф» і розпалив піч в хаті, то все було б ідеально. Але цього в четвер не трапилось. На додачу ще й газовий балон замерз від холодів. Приготували вечерю на печі. Привітали «юного» дідуся (себто мене). Потім було кіно, але не всі витримали. Спали одягнуті в спальниках. Іноді нас зігрівала Миколина собака «Дора», яка шукала собі місце. А може це ми її гріли? Не знаю. Було темно.
Вранці фортуна знову навідалась до нас. Це приїхав «Піф». Нас стало шестеро. Ми поснідали, зібрали спорядження і рушили на понор. Дорога на Монастирок була проїзна, а от з’їхати з неї на поле було неможливо. Довелось прокопати в снігу прохід для машини. Втратили півгодини, але хоч трохи зігрілися. Микола зумів заїхати по полю аж на верх горба. Далі був глибокий сніг і ми не ризикнули ставити автомобіль біля понору. Якщо минулого разу все спорядження учасники носили на собі, то тепер у нас були санчата! Нашому генератору таки сподобалось, як його постійно катали на них туди сюди 🙂. На полі снігу було мало, чого не скажеш про табір біля понору. Північний тин затримав сніг і його глибина сягала понад пів метра. Довелось розкопувати місце під багаття та шукати чайники. Сам колодязь теж був засніжений, однак прохід до печери залишився відкритим і можна було прямо по сніжнику з’їхати до «Сідниць». Ще зігнила та вломилась гілка над колодязем, через яку ми тягали мотузку.
Всі три дні ми працювали в нижньому забої. Спочатку спробували цукерки, але з цього нічого не вийшло. Тоді перейшли до важкої техніки – перфоратора та відбійного молота. Виходило добре, але повільно. Весь час була хороша тяга повітря з поверхні в печеру. Тому вся пилюка від гіпсу летіла в середину печери, осідаючи на стінах білими порохами. В неділю на завершення робіт провели розвідку ходу, що попереду. Протиснутись і заглянути за поворот нікому не вдалось, однак вийшло просунути туди камеру та зробити відео. Воно не якісне, не вистачає освітлення та різкості, однак сильно заманює нас потрапити туди найближчим часом. Переглянути весь фільм можна тут.
Частина команди повернулась в Київ ще в неділю. Робота то святе, особливо якщо за неї платять гроші. Решта добралась столиці в понеділок ввечері. Полярна експедиція завершилась.
До зустрічі навесні!
Традиційна подяка: сусіду Володимиру за повсякденну допомогу.
Слава Україні.
Ми переможемо.
Ігор Стефанишин
м. Київ 22.02.2026