Експедиції 2016 року

Експедиція № 104 з 16 по 19 грудня 2016 року.

Учасники.

Олександр Дерев’ягін (Львів), Олександр Захарченко (Тернопіль), Сергій Мичко (Тернопіль), Сергій Мусіяченко (Київ), Степан Окоцімський (Іване-Пусте), Дар’я Остапюк (Київ), Ігор Стефанишин (Київ); Дмитро Тюрін (Бориспіль). Гостем був Володя Снігур з Анею.

Задачі.

Здійснити виїзд до понору з однією ночівлею. Пожити в хаті, що знайшов Грачов у минулу експедицію. Продовжити розкопки у понорі. Оглянути периметри та старі забої в Мушкарової ямі. У бойових умовах привітати Ігоря з 100-ою експедицією.

Експедиція.

Почалась 16 грудня двома групами. Перша відважна двійка Ігор та Дмитро о 18-й годині від’їхали від кіностудії на автівці Ігоря. А о 20-й на потязі до Кам’янця-Подільского від’їхали Даша та Сергій. По дорозі Ігор назбирав веселих попутчиків, так що сумно їм не було, а смачних подарунків вистачило на весь термін експедиції. На залізничної станції в Борщеві о 1-й ночі на Ігоря чекали тернополяни Саша та Сергій з нічного дизель-поїзда. Спочатку відвезли попутчика Івана до сім’ї в Шупарку, бо туди навіть таксі відмовляються їздити, та повернули на Олексинці.

Заночували хлопці в спелео хаті в Олексинцях. Завдання Даші та Сергія було складнішим. Треба було підготувати хату біля понору до приїзду головних сил. Першим рейсом о 6 год 15хв відбули на Іване-Пусте. На кінцевій в Мельниці-Подільській нас зустрів доброзичливий пан Степан, та відвіз до власника хати пана Івана Михайловича Тустановського, а вже пан Іван відвіз нас до хати та гостинно дозволив пожити у неї. Хата виявилась на протилежному боці яру за 10 хвилин ходу від понору.

Пан Іван допоміг по господарству, дровах та воді. По обіді з Олексинців прибули мушкаріти в супроводі пана Степана. Пообідали, стали збиратися в печеру. А ще ми очікували на приїзд Сашка Дерев’ягіна та Володі Снігура, котрі ледве знайшли нас, добираючись на машині Снігура. Потім до самої ночі дружно копали понор, а Степан, Сергій та Даша працювали на поверхні, витягаючи відра з землею. Вони зробили багаття, бо наверху щось накрапало та було прохолодно. У темряві повернулись до хати. Сіли вечеряти. Серед теплої компанії лунали тости, у тому числі й відомий “... а ті хто не поїхав...”. Вітали Ігоря, а він показував кіно. Відпочили як слід! До хати приходив у гості відомий місцевий мешканець Михайло Бандура, з яким деякий час спілкувався про печери Сергій. У хаті було настільки тепло, що на печі підсмажився спальний мішок Сергія, та це не зіпсувало добрий настрій.

Наступного дня, 18 грудня, вранці поснідали, ледве запхали речі у автівку, потім влізли самі (семеро), потім ще речі та рюкзаки. По дорозі зустріли пости проти браконьєрів. Без пригод доїхали до Олексинців. Пообідали. П’ятірка поїхала до печери. Сергій та Даша залишились на хазяйстві та збирали речі, щоб потім їхати на Товсте на нічний потяг до Києва, бо зранку вже до роботи. Ігор відвіз тернополян до перехрестя на автобус до Тернополя, потім провів для Дмитра та Саші екскурсію по забоям Мушкарової ями, де вони трохи покопали в «Повзунках». До речі вхід був засипаний мерзлою землею, снігом та заледенів. Довелось більше години попрацювати ломом та лопатою. В понеділок Ігор та Дмитро рушили на Київ, знову прихопивши по дорозі попутчиків. О 18-й благополучно прибули до столиці.

Підсумки. Продовжили розкопки в понорі та обжили хату біля неї. Оглянули периметри у Мушкаровій ямі. Рівень води настільки знизився, що по дну озера під Хрестовим ходом можна гуляти пішки :-)

Подяка. Пану Івану Тустановському з Мельниці-Подільської за дозвіл пожити в хаті та поміч по хазяйству; пану Степану Окоцімському з Іване-Пусте за участь у розкопках, чудові яблука та дружні стосунки; попутчику Івану з Шупарки за смачний напій та веселу компанію; Лесі та Василю Бродам за традиційну гостинність, сусідам Володі та Марії Василівні за забезпечення експедиції водою.

Сергій Мусіяченко за участю Ігоря Стефанишина


Експедиція № 103 з 10 по 13 листопада 2016 року.

Учасники.

Андрій Грачов, Сергій Мусіяченко, Дар’я Остапюк, Віталій Прохоренко, Ігор Стефанишин.

Задачі.

Здійснити одноденний виїзд на Іване Пусте. Продовжити розкопки у Дитячому забої у Мушкаровій ямі. Оглянути озера в Санктумі та під Хрестовим ходом.

Експедиція.

Почалась 10-го листопада о 17-й годині від’їздом від кіностудії на авто Ігоря. Зібралася відважна трійка у складі Ігоря, Віталія та Андрія. В Олексинці дісталися біля першої години ночі. Повечеряли. Зранку, 11-го листопада, поїхали на Іване Пусте. Погода була теплою (плюс вісім) та сухою. Почали розширювати підхід до вузького отвору в стіні, який зупинив нас в попередній експедиції.

В цей час Грачов відправився у розвідку в ліс. Йому вдалось відшукати хату на околиці лісу в десяти хвилинах ходьби від печери. До хати підведено електрику, на подвір’ї є криниця.

Коли Андрій повернувся до нас, отвір вже було розширено. Першими в невідому частину печери пролізли Ігор та Андрій. За отвором виявився невеликий зал висотою близько 2-х метрів, з якого йшов вузький хід на північ. Через декілька метрів хід привів нас на перехрестя. Вліво та вправо проходи були присипані глиною, що висипалась з комину. Вперед пролізти теж було неможливо через звуження ходу угорі та висипку глини внизу. Доведеться наступного разу розчистити від глини проходи та рухатись далі. Поки ми працювали в забої, за нами пильно спостерігала величенька колонія кажанів, інколи вказуючи нам, де шукати продовження печери. Найактивніші кажани отримали від нас імена спелеологів, що хотіли поїхати з нами, але не змогли. За обідом була відкоркована пляшка вина і трохи випито за нове відкриття.

Повернулись в Олексинці десь об одинадцятій. Приготували суп харчо та макарони з кров’янкою. Повечеряли та лягли відпочивати. Вранці прибули Сергій та Даша, котрі їхали вночі на потязі до Тернопіля, а потім в Олексинці на авто. На вулиці холоднішало. У хаті було не досить комфортно, згодом запалили піч.

Після сніданку на авто Ігоря поїхали до Мушкарової ями. На хаті лишили Грачова. У печері хотіли копати Дитячій забой, але всю попередню роботу майже трьох експедицій зруйнував величезний зсув глини зверху. Тому вирішили оглянути інші місця у печері для подальшої роботи. Побували у правій нозі Тварюки, де раніше вже копали. Ігор збігав у Алмазний фонд. Потім пішли в Озерний район через Говерлу. Виявилося, що крім Ігоря там з нас ще ніхто не був, хоча, і копали, і Кагор випивали. Оглянули Санктум, Озеро під Хрестовим ходом, у якому рівень води впав на 15 см за місяць. Прохід до озера Доброї Надії ще не відкрився. Були в Учкудуку на пляжі. Потім оглянули старі забої на сході печери. Біля восьмої години вечора рушили на поверхню. Першою вийшла Даша, котра сповістила під землю, що на дворі вже випав сніг та почалась справжнісінька зима. Ігор зачинив вхід та відвіз усіх до теплої хати, де нас вже чекав сонний Грачов. Була смачна вечеря, та відомий тост “А могли б й не поїхати!”. Сніг продовжував падати.

Ранок 13-го листопада нагадав 18-ту експепицію. Падав сніг, дув вітер та було холодно, а за парканом вже ковзали та буксували машини. Прибрали на подвір’і та у хаті. Ігор повіз нас додому на Київ, знатно, із заїздом на пиріжки. Даша та Сергій мали квиткі на поїзд, але вирішили приєднатись до тих, кого на авто привіз Ігор. В дорозі, між Хмельницьким та Летичевом втрапили у величезний затор. В Києві були близько опівночі, ледве вскочили в останнє метро.

Підсумки.

Вдало продовжили розкопки у понорі. Оглянули периметри в Мушкаровій. Оглянули затоплені підвали. Ще раз перевірили, як працює піч перед опалювальним сезоном. З дровами, на жаль, не склалося. Потрібно знайти межі Озера Доброї Надії.

Подяка. Подяка Ігору за чудове повернення скрізь затори з фур та сніжні заноси.

Дар’я Остапюк та Сергій Мусіяченко


Експедиція № 102 з 13 по 17 жовтня 2016 року.

Учасники.

Андрій Грачов, Олександр Захарченко (Тернопіль), Сергій Мусіяченко, Дар’я Остапюк, Володимир Покалюк, Віталій Прохоренко, Ігор Стефанишин, Валерій Чехович, Валерій Шестак (Тернопіль).

Задачі.

Здійснити одноденний виїзд до печери Ведмежа. Продовжити розкопки у Дитячому забої у Мушкаровій ямі. Виконати топозйомку деяких забоїв. Оглянути озера в Санктумі та під Хрестовим ходом. Приладити новий замок на гараж. Розжитись дровами на зиму.

Експедиція.

Експедиція розпочалася 13 жовтня о 18 годині від’їздом від кіностудії відважної п’ятірки на автівці Ігора. До Олексинців дісталися біля першої години ночі. Повечеряли. Погода була суха, а на небі сяяли зорі та повний місяць. Зранку, 14 жовтня, з Борщева прибули Сергій та Даша, котрі виїхали вночі на потязі з Києва до Хмельницького, а потім на маршрутках через Кам’янець та Борщів дісталися спелео - хати. Після сніданку Ігор, Віталій, Андрій та Валера поїхали в Іване Пусте. На хазяйстві лишилися Даша, Володя та Сергій. Погода була чудова: тепла та сонячна, але у хаті було не досить комфортно, тому запалили піч. Згодом Покалюк пішов до Мушкарової ями на огляд шпарин та рівня води. Йому вдалося виявити, що у Дитячому забої сталося два зсуви. На автостанції Ігор підібрав двох тернополян: Олександра та Валеру, які прибули на автобусі в Іване Пусте. Половину дня вивчали околиці, а потім забрались до Ведмежої, де працювали поки нас не зупинив вузький отвір. Повернулися до Олексинців біля десятої. За вечерею лунали тости, серед інших й відомий “... а ті хто не поїхав...”. Також співали пісні, а Ігор показував кіно. Відпочили як слід!

На наступний день, 15 жовтня, погода зіпсувалася. Було похмуро, накрапав дрібний дощ. Зранку Віталій свердлив дірки та чіпляв на гараж додатковий замок. Після обіду Ігор повіз на машині відважну шістку у Мушкарову яму, до якої пізніше приєдналися Даша та Сергій. На хазяйстві лишився Андрій, який на диво чудово впорався з вечерею, дровами, грубою, та ще й вщент розтрощив сокиру! У печері продовжили копати Дитячій забой. Ігор та Віталій виконали топозйомку південних забоїв та забою «Че». Сергій та Даша оглянули Озеро під Хрестових ходом, у якому спостерігався найнижчий рівень води за останні вісім років. Прохід до озера Доброї Надії ще не відкрився, проте, відкрився вузький прохід по воді на північ. Даша відважно полізла в нього без гідри. Отаке воно, дихання невідомого! Хід виявився довжиною у декілька метрів по воді та ще метра три вузької шпарини. На Кагор поки ще не вистачило.

На початку одинадцятої години ночі вийшли на поверхню. Ігор зачинив вхід та відвіз усіх до теплої хати, де нас вже чекав сонний Грачов. Була смачна вечеря, та відомий тост “А могли би й не поїхати!”. Зранку, 16 жовтня, поснідали, прибрали на подвір’ї та у хаті. Ігор повіз відважну сімку додому. В Колиндянах залишили на станції тернополян та рушили на Київ. Даша та Сергій залишились на хазяйстві. Справ було не переробити, а ввечері рушили на Товсте на нічний потяг до Києва.

Підсумки.

Продовжили розкопки у печері Ведмежа. Продовжили розкопки в Дитячому забої у Мушкарової ямі. Виконали заплановану топозйомку. Оглянули затоплені підвали. Перевірили як працює піч перед опалювальним сезоном. Полагодили засув на гаражі. Із заготівлею дров, на жаль, не склалося.

Подяка. Лесі Броді за зберігання експедиційного спорядження та гостинність та сусідам Володі і Марії Василівні за забезпечення експедиції водою.

Дар’я Остапюк та Сергій Мусіяченко


Експедиція № 101 з 16 по 19 вересня 2016 року.

Многие по уважительным причинам и обстоятельствам пропустили юбилейную, сотую экспедицию, поэтому, в этот раз догоняли. Как говорит Сергей «набрал Игорь участничков» - целых 13 человек + собака Кара. Добирались-то автомобилями (тремя), кто поездами (Даша Остапюк, Сергей Мусияченко).

Все четыре группы выехали из Киева в пятницу, 16-го сентября. Первая группа в составе Игоря Стефанишина, Феликса Ищенко, Димы Тюрина и водителя Саши Резникова прибыла на место в обед. Пока остальные команды еще наматывали километры по трассе Киев - Олексинцы, ребята переоделись и оперативно спустились в дыру. Второй экипаж (Оля и Володя Иващуки) взялся по пути в Мушкарову яму завезти в Борщев нашего американского друга Криса, а также сестру Рогожникова Аню с мужем. В итоге ребята прибыли в спелеохату вторыми. Третьей, уже после 9-ти вечера, на место прибыла команда Виталика Прохоренко в составе Юры Антонова с собакой, Валеры Чеховича, Володи Покалюка и Андрея Синявского.

По прибытию, традиционно отметили начало экспедиции в многочисленном, как для последних экспедиций, коллективе. Утром поприветствовали приехавших ночью Сергея и Дашу, а также экипаж тернополян в составе Саши Захарченка, Димы Стрижака и Люды Шевченко. Позже Паша Куприч с семьей Горбачевых привезли нам из Черновцов Катю Дремлюгу. Феликс предложил рационализаторство - использовать «старый-новый» график работы – копать 4 часа через 8. То бишь все участники экспедиции разбиваются на три команды и работают в забое по 4 часа, после чего их меняет следующая команда и так без перерыва, так сказать, постоянный on-line. Решив показать пример, Феликс сам и возглавил передовую стахановскую четверку. Остальные две команды разделились – одна занялась хоз. работами в хате, вторая уехала в Борщёв на рынок – пополнять запас провианта.

Кроме стандартного набора купили огромный арбуз и мясо на шашлыки, ожидали гостей – Таню Ермакову и Пифа. У Тани в эти дни как раз был юбилей, поэтому планировалось небольшое «збіговисько». В итоге, вторая группа вышла из забоя около 9-ти, третья (вместе с тернополянами) команда, после 11-ти вечера. Что примечательно, второй команде вечером хорошо подфартило. После выхода на поверхность ее «участнички» обнаружили, что надвигается гроза – небо затянуло и полыхало разрядами молний, начало накрапывать. И тут, пройдя по трассе буквально 50 метров, сзади послышался визг шин – остановился пустой лесовоз, водитель которого любезно предложил ребятам подкинуть их в Олексинцы. «Свезло, так свезло» (с).

На следующий, третий день экспедиции, решили действовать по графику предыдущего дня - 3 по 4. Пока первая группа оправилась в забой, вторая и третья команды решили посетить Борщив. Во-первых, нужно было передать подарок юбилярше (заехать в гости у нее не получилось, накануне бурно попраздновали на Оптиме). Кроме того, в этот день в городе проходили знаменитые «Фестиваль борщу» и «Свято вишиванки», к тому же, это еще был и день города. По приезду сразу же наткнулись на Криса. Как говорится – мир тесен. Совершили небольшой променад по центру, посмотрели на народные промыслы, «різномаїття візерунків на вишиванках». Увидели в праздничной толпе нашего хорошего друга Мишу Сохацкого, поздравили друг-друга «зі святом». Чуть позже возле этнографического музея встретились с Пифом и Тане с сыном. Обменялись приветствия и поздравлениями.

Подошедший Миша провел для объединенной тернопольско-киевской команды экскурсию по музею и экспозиции старожитних вишиванок, которую музей приурочил специально к празднику. После экскурсии обнаружили, что праздник в само разгаре. Каждое «селище» имело свою палатку – выставку в которой был представлен побут его жителей – вышиванки, народные ремесла и пр. Среди прочих разглядели палатку села Олексинцы, где с приятным удивлением высмотрели нашу хорошую знакомую. Здесь же снова столкнулись с Крисом и его группой. Возле Олексинской палатки собрался международный гурт спелеологов – нас почастували очень вкусным борщом, «та ще чимось»… Побыли бы еще, но надо было возвращаться – ждала смена в дыру и мясо, которое уже мариновалось и требовало огня. Так «від малих Олексінців до великих» мы и отправились в обратный путь.

По прибытию на место, «по ряду причин», третья смена «в забое» отменилась. Андрей, когда колол дрова, «подрихтовал» себе до крови два пальца, да и у остальных хозроботы отняли остаток вечера у остальных членов команды. Ну а вечером был замечательный шашлык (на 5+, мариновал его Володя Иващук). Застолье вышло на славу.

На следующий день, все теми же тремя экипажами оправились в Киев (Даша с Сергеем уехали в предыдущий вечер). Добрались без приключений, на позитиве. Экспедиция получилась яркой и насыщенной. Пусть «стахановский план» по вагонеткам и не был выполнен на 100%, но заряд позитивных эмоций был получен. Каждый год из ряда «копательных» поездок выбивается одна праздничная – в прошлом году Зарваниця – Бучач, в этом Борщёв. Так что план «по празникам» на этот год уже выполнили.)

Дякуємо Лесі Броді за зберігання спорядження, пані Марії за люб’язну можливість поповнювати запаси води та продуктів, добрій сусідці за частування борщем «та ще дечим», Михайлу Сохацькому за цікаву екскурсію по музею та невідомому водієві лісовоза за транспорт.

Андрій Синявський


Експедиція № 100 з 19 по 27 серпня 2016 року.

Учасники.

Неля Бабич, Андрій Грачов, Людмила Грачова, Ольга Гондалєва, Фелікс Іщенко, Руслан Куц, Ольга Мусіяченко, Сергій Мусіяченко, Дар’я Остапюк, Тамара Радченко, Артур Ромасевич, Костянтин Сокольчук, Ігор Стефанишин та Ольга Теплих з Києва, Андрій Адамчак з Івано-Франківська, Борис Макимов та Михайло Максимов з Тернополя, Олександр Деревягін та Леся Вовк зі Львова. Всьго 19 учасників.

Аж не віриться, що позаду вже сто поїздок до Мушкарової ями…

Але про все по порядку. Бажаючих відзначитись у ювілейній експедиції та потрапити на святкування 8-ї річниці відкриття печери спочатку було занадто багато, що викликало тривогу стосовно транспорту та перебування у хаті. Однак, що ближче до старту, то менше людей. Коли в п’ятницю почали збиратись в дорогу, то виявилось що нас залишилось лише п’ятеро, згодом до нас приєдналось ще двоє. Місце збирання було традиційне – біля кіностудії. В цей день у Києві була репетиція параду, тому ми встигли оглянути всю техніку, чекаючи коли вона проїде. Руслан теж відчув, що таке «пробки», простоявши дві години на Південному мості. Лише о 20.30 ми змогли полишити рідне місто і рушити в далеку дорогу. Так пізно ми ще ніколи не стартували.

Дорога була майже порожня і ми швидко проскочили Житомир та Бердичів. Повечеряли традиційно біля оленів, на пиріжки звісно не встигли і десь о пів на четверту добрались до місця призначення. Хата була «незаймана» після попередньої експедиції і це додало нам хорошого настрою. Святкували не довго, бо починало світати, тому о 6-ї вже всі спали.

Прокинулись ще до обіду, поснідали та почали будувати плани на день. Ігор, Люда та Андрій поїхали до Борщева на базар та по магазинам, а Фелікс з Артуром рушили до печери. Повернувшись з міста, Ігор з Русланом та Олею, яка ще не була в цій печері, відправились на допомогу першій двійці. В хаті залишились Грачови. По дорозі зустріли Фелікса з Артуром, які розповіли, що вони просвердлили два отвори в забої. Перший отвір був неглибокий, бо бур зупинив камінь. З другої спроби вдалось заглибитись на три з половиною метри. Та як хлопці вже повертались на базу, тому ми вирішили показати печеру новачку Олі та посвятити її у спелеологи. Увечері всі зібрались за святковим столом, адже 100-та експедиція вже стартувала. Після перегляду фільмів розпочалась «дискотека». Полягали спати десь опівночі.

У неділю спочатку відвезли Олю і Руслана до повороту на Олексинці та посадили у автобус до Тернополя. Їм необхідно було повертатись до Києва. Нас залишилось п’ятеро: Фелікс, Артур та Ігор направились в забій, а Грачови знову залишились у хаті. Цього разу ми копали забій, змінюючи по черзі один одного, бо земля виявилась дуже твердою, майже як камінь. Пройшли за зміну метра півтора.

У понеділок вирішили пошукати дощок для будівництва нового туалету. В Олексинцях їх не знайшлось і довелось їхати у сусіднє село . Там вдалось про все домовитись і ми рушили в розширеному складі до печери. Цього дня до нас приєдналась Люда, а Андрій просидів весь день у хаті за комп’ютером. За сім годин роботи забій виріс у довжину ще на метр – півтора. Увечері на спелеобазі в селі до нас приєднався Андрій Адамчак з Івано-Франківська. Він давно хотів попрацювати в печері і от тепер випала така нагода.

У вівторок Фелікс з Артуром розпочали будівництво туалету, Грачов пробував керувати цим процесом, а до печери поїхали лише двоє: Ігор та новоприбулий Андрій. Людей в забої було замало, але двійці вдалось прокопати ще метр. Цього дня з Києва мала рушити ще одна машина Віталіка Прохоренка з декількома учасниками, але не приїхала. І це є загадка до цих пір. Коли повернулись з печери до хати, Фелікс вже закінчував новобудову. Туалет вийшов просторий, з віконцем та дверима. Хоча дощок дещо не вистачило і довелось їх замінити листом шиферу, це не вплинуло на оцінку роботи наших майстрів.

Середа настала раніше ніж очікували. Десь о пів на п’яту всі в хаті (а може й сусіди теж) прокинулись від гучної компанії. Це приїхали Сергій з Дашею та Неля з донькою і розпочали святкувати, не чекаючи вечора. На цьому фоні майже непомітно поїхав Андрій з Івано-Франківська, але пообіцяв це колись заглянути. Десь після третіх півнів все затихло. О дев’ятій годині Ігор запросив Фелікса та Артура допомогти впорядкувати могили його дідуся та бабусі і вони поїхали на цвинтар. В цей час до нас рухалась ще одна група в складі Томи Радченко, Олі Мусіяченко та Кості Сокольчука. Їм довелось від повороту йти пішки, бо не було автобусу. Впоравшись з могилами ми повернулись до хати та зібрались до печери. До нас з радістю приєднались Тома, Оля та Костя. Ушістьох працювати було не тільки легше, а й веселіше. Нам вдалося найти отвір з тягою свіжого повітря, прокопати вправо до стіни зі стелею, які виявились не замиті глиною. Але час скінчився і пора було повертатись на базу. Там ми зустріли гостей з Тернополя та Львова, а на подвір’ї стояв накритий стіл. Коли всі вже були за столом, першим виступив Ігор і щось так швидко розповів і побажав, що ніхто не встиг запам’ятати чи зняти на відео. Потім були ще дружні тости та теплі побажання, а в завершення свята всі подивились фільм та отримали сувеніри на згадку.

Свято закінчилось і настав важкий четвер. Перша група, яка приїхала ще 20-го, почала збиратися в дорогу до дому, дехто пішов милуватись мальовничими околицями, а решта прагнули ще поспати. Зробивши групову фотографію на згадку, ми рушили на Київ. По дорозі заглянули до батьків Ігоря на вареники та запаслися пиріжками в Правдівці. Надвечір без пригод добрались до столиці.

Про те, як завершилась експедиція, розповість Сергій і допомагатиме йому у цьому Даша.

Ігор Стефанишин 10 вересня 2016 року м. Київ

*****

Мушкарова яма. Експедиція № 100. Додаток.

24 серпня. Зранку на таксі з Товстого прибули Сергій, Даша, Неля та її донька Ольга, котрі їхали на потязі з Київа. Близько обіду прибули пішки з перехрестя Більчє – Олексинці Тома, Оля та Костянтин котрі їхали на потязі з Київа на Хмельницькій, потім на автобусі на Скалу, Борщів. Після обіду у печеру рушила група Ігор, Фелікс, Артур, Тома, Оля Мусіяченко, Костянтин. Копали дитячий забій. Решта готували святкову вечерю на 8-ми річчя печери. Ввечері приїхала команда Львів-Тернопіль у складі Борис Максимів, Михайло Максимів, Олександр Деревьягін, Леся Вовк. І відбулась урочиста вечеря. Лунали тости, співали пісні, спонсор Неля дарувала магніти “Мушкарова яма” розробки Даші, а Ігор показував кіно.

25 серпня зранку додому поїхав Ігор, Фелікс, Артур, Грачови. Тома провела гостям екскурс спочатку по пагорбам та річкам, а після обіду до печери пішли Тома, Оля Мусіяченко, Костянтин, Леся , Саша та Михайло. Копали той же дитячий забій. А ще Леся , Саша та Михайло оглянули другі забої. Ще до нас завітав Михайло Сохацький з Борщева та забрав на деякий час наш вже досить відомий спелеобур. Після вечері додому поїхали Тома, Оля і Костя.

26 серпня зранку поїхала “у поля” команда Львів-Тернопіль. Після обіду Даша, Неля та Оля відвідали Мушкарову яму, та зачинили її по виході. Після вечері за кілька прийомів віднесли до Лесі речі, прибрали на подвірні та у хаті.

27 серпня зранку Сергій та Даша поїхали у Борщів на місцевий “Дизель” (якого до речі у цей день чомусь не було), а Неля з донькою поїхали на Дністер на рафтінг (якого до речі у цей день теж не було).

Підсумки. Відсвяткували 8-му річницю Мушкарової ями та 100-ту експедицію в неї. Продовжили розкопки у Дитячому забої у Мушкарової ямі.

Подяка. Лесі Броді за зберігання експедиційного спорядження, сусідці Марії Василівні за забезпечення експедиції водою.

Дар’я Остапюк та Сергій Мусіяченко


Експедиція № 99 з 15 по 19 липня 2016 року.

Учасники.

Людмила Грачова, Фелікс Іщенко, Сергій Мусіяченко, Дар’я Остапюк, Артур Ромасевич, Ігор Стефанишин

Цілі та завдання

Попрацювати у Дитячому забої. Провести екскурсію по печері для членів юнацького табору “Надія”

Експедиція

Їхали на автомобілі Ігора. За традицією, на Оленях нас очікувала вечеря «від шефа», а у Правдівці – вечірні пиріжки. В Олексинці дісталися вночі. База експедиції була розташована в спелеохаті. Погода видалася спекотною. Вдалося полагодити старенький холодильник. Таким чином «Моршинська» та «Микулинецьке» завжди були прохолодними, а учасники - задоволеними. Експедиція відбулася у дружній та робочій атмосфері. До печери Ігор возив на авто.

У перший день, 16 липня, у печері працювали Ігор, Фелікс та Артур, а Людмила, Сергій та Даша лишилися варити борщ.

На другий день, 17 липня, до печери навідалися Ігор, Фелікс, Сергій та Даша, а Людмила готувала смачну вечерю.

Весь час копали Дитячій забій.

На третій день, 18 липня, пообіді до нас завітав Михайло Сохацький з Борщева та привіз наш спелеобур. Вся команда очікувала на гостей з юнацького табору, котрі їхали до нас з під Тернополя

Вони приїхали лише після обіду, що перенесло наше повернення до Києва ще на добу, але ніхто з цього приводу довго не сумував. Гості прибули на двох шикарних автобусах. Діти та ватажки розташувались на спелеополяні. Усього було три групи відважних дівчат та юнаків по двадцять п’ять чоловік кожна. Дощ та вітер не зіпсували гарний бойовий настрій. На схилі були зроблені мотузкові перила які доходили до підземної драбини. Гідами під землею були двійки Ігор-Артур, та Даша-Людмила. Сергій контролював спуск-підйом на колодязі, а Фелікс здійснював загальну координацію процесу на поверхні. Необхідно відмітити прекрасну організацію зі сторони керівників дитячого табору і чемну та рішучу поведінку дітей. Після успішного повернення з печери учасникам урочисто були вручені значки «Мушкарова яма. Саме тут я пахав».

Наступного ранку поїхали додому. За традицією, відвідали Пиріжкову хату у Правдівці. Ввечері усі були вдома, дякуємо за це Ігору!

Підсумки: Мушкарова яма. Продовжили розкопки у Дитячому забої. Заклали фундамент під новий туалет.

Подяка. Лесі Броді за зберігання експедиційного спорядження, сусідці Марії Василівні за забезпечення експедиції водою.

Дар’я Остапюк та Сергій Мусіяченко


Експедиція № 98 з 23 по 30 червня 2016 року.

Учасники.

Олександр Резніков, Володя, Оксана та Тая Діденки, Тамара Божко, Люда Грачова, Оля Воробйова (Volkswagen Transporter); Ігор Стефанишин, Андрій Грачов, Неля Бабіч, Артем Киселюк, Валерій Чехович, Олег Корбут, Владислав Козій (Nissan Pathfinder); Леонід, Наталя та Володимир Ярові (Hyundai Tucson). Всього 17 учасників.

Велика робота починається з великого відпочинку. Так вирішила перша група і раненько в четвер рушила з Києва на мальовничий берег водосховища біля Касперівців. Підготувались вони дуже серйозно, навіть моторного човна прихопили . Хоча погода трохи зіпсувалась, лив дощ та гриміло, це не завадило їм встановити табір та відпочити. Наступного дня повернулось сонце і вже ніхто нікуди не хотів їхати. Це бажання у них не зникало ще пару днів.

В цей час в Києві біля метро «Академмістечко» після роботи зібралась друга група. На цей раз великих спізнень не було, тому десь о шостій були вже за містом. Традиційно повечеряли біля оленів та ще й встигли на пиріжки в Правдівці. Десь о першій були в спелеохаті. До ранку цього разу ніхто за столом не досидів, тому прокинулись вчасно. Поснідавши, заїхали до Лесі за лопатами, забігли до Мушкарової ями за відрами та мотузками і рушили до села Іване-Пусте. По дорозі заглянули в Чортків на смачні вареники та борщ з пампушками, адже час був обідати. Коли прибули на місце, то з’ясувалось що пан Степан у від’їзді, а перша група міцно відпочиває і поки не планує їхати до нас. Поставивши табір, ми рушили до печери. Поки четверо учасників копали в забої та витягали глину на поверхню, Грачов та Стефанишин вирішили оглянути околиці і пошукати карстові лійки. Огляд розпочали з гіпсового кар’єру на околиці села Пилипче. Рухаючись по лівому берегу річки Нічлави та Циганки доїхали до села Верхнє Кривче. Всі знайдені лійки були старими та безперспективними. Але трапилась одна пригода з щасливим кінцем. Коли ми удвох влаштували невелике сафарі по полям, нам на дорогу вибіг чоловік і почав просити по допомогу. Виявилось , що рухаючись на своїх «Жигулях» по польовій дорозі, він заїхав у величезне болото, що залишилось після злив, по самі «вуха». Спроба виштовхати його руками нічого не дала крім брудного одягу . На щастя у цього чоловіка був трос і потужний Nissan потягнув його машину наче бляшанку. Постраждалий виявився жителем села Стрілківців, який подякував та запросив нас у гості.

Повернувшись до печери, де ударно працювала решта учасників, ми розпочали робити топографічну зйомку печери та поверхні над нею. За час поки нас не було, Артем встиг пролізти вузьку тріщину і вже копав там, де ще ніхто не бував. Він так захопився роботою, що й не помітив як сам себе закопав . Довелось його звільняти. Коли вийшли з печери, на вулиці вже стемніло. Свою машину знайшли швидко і рушили до хати, де зустріли сім’ю Ярових, які вранці виїхали з Києва і нещодавно прибули в табір.

У неділю 26-го подзвонив Резніков і повідомив, що вони уже вирушили до нас. Ми не стали їх чекати і попрямували до печери. Цього дня копали колодязь униз і змогли опуститись ще десь на метр. Стінки ходу раптово розширились і з’явився невеликий повітряний простір зі слабкою тягою. Далі копати вже не було часу, тому зібравши інструмент, рушили до табору. Про те, що там з’явились відпочивальники, було чути здалеку. Трохи помившись, ми приєднались до загального столу і розповіли про роботу в печері.

В понеділок, згорнувши табір, рушили до спелеохати. Екіпаж Резнікова вирішив покупатись в озері, бо мало накупались в Касперівцях . Решта учасників добралась села Олексинців і облаштувавшись на новому місці почали готуватись до виходу в печеру. Для наймолодшого учасника експедиції Володимира Ярового це мав бути перший вихід у печеру і його батьки трохи хвилювались. Поки Ігор та Андрій їздили до нотаріуса у Борщів, решта учасників встигли влаштувати екскурсію по печері для новачків і навіть для самих себе. Полишивши Грачова та Резнікова у Борщеві, Ігор приєднався до команди, що вже втомилась від екскурсії і прагнула справжнього заняття. Робота велась в «Дитячому» забої з використанням як традиційного так і інженерного інструменту. Вдалося прибрати два великих камінчика, що заважали копати, та підкопатись під південну стіну. Після невеликого перекусу відбулось посвячення у спелеологи Володі Ярового та його мами Наталки. Десь о 21-й вийшли з печери та поїхали до хати. Там нас зустріла вже весела компанія, що сиділа за великим столом серед двору. Наймолодший дослідник отримав почесну грамоту, а всі решта - незабутні враження від цієї події.

У вівторок 28 червня екіпаж Резнікова рушив до Києва, заглянувши по дорозі до святині греко-католиків в селі Зарваниця. На зворотній дорозі вони втрапили під шалену зливу, але встояли і вже ввечері були в Києві. Решта команди готувались до поїздки в Карпати. Десь о 12-й до нас навідались керівники туристичних клубів та гуртків Тернопільщини і ми їм показали нашу Мушкарову яму. Печера всім сподобалась і ми домовились про наступні поїздки зі школярами для роботи в печері. На згадку нам подарували пляшку коньяку, яка пригодилась вже ввечері цього ж дня.

Печерна програма експедиції була виконана і ми рушили до Карпат. Однак погода з нами була не згодна. Вона підготувала сюрприз в вигляді сильного та затяжного дощу, що супроводжував нас у дорозі, ще й прогноз на найближчі дні теж був невтішний. Вільних місць на спортивній базі в Заросляку не було і нас чекала мокра і холодна ночівля в палатках. Льоня Яровий вирішив поселитись з сім’єю в готелі біля КПП заповідника і не прогадав: у номері була гаряча вода та туалет, а ціна виявилась нижчою за ціну в Заросляку. Решта команди рушила на пошуки місця для встановлення палаток. Чудове місце біля річки було вже зайняте і ми збирались зайняти невеличку альтанку, як з’явився охоронець. Почувши про наші проблеми, він пропав в темряві, але незабаром з’явився з в’язкою ключів і спробував відчинити двері до двоповерхового будинку. Жоден ключ не підійшов до замка дверей, проте з’ясувалось що одне з вікон не зачинене. Ми запропонували цим скористатись і отримали добро на ночівлю в цій хаті. В будинку виявилось пару кімнат з нарами та величезний стіл в прихожій. Кращого подарунку годі було шукати. Ми зразу ж почали святкувати, згадуючи що добро завжди повертається в потрібний момент.

Вранці погода змінилась на краще, отже вдача знову була з нами. Нашвидкуруч поснідавши і прибравши в хаті, рушили в Заросляк. Під горою вже було повно туристичних автобусів, тому ми поспішали з підйомом. Однак виникла дискусія якою дорогою йти: короткою чи довгою? Зважаючи на дитину одні пропонували пологу трасу, інші – коротку, тому керівник вибрав компроміс: підйом по короткій трасі і спуск по довгій. Дорога в гору спочатку йшла лісом, потім ліс закінчився, але нічого не було видно. Низькі хмари окутали всю гору. На старті всі йшли одне за одним, пізніше хтось вирвався уперед, хтось почав відставати. Земля під ногами встигла підсохнути і йти було не складно, адже сонце було надійно закрито хмарами. Десь за півтори години перша двійка вже була на вершині, ще через півгодини піднялась наступна. Останні учасники піднялись за три години і зважаючи на наявність дитини, це виглядало непогано. Коли всі зібрались на вершині, хмари розступились і виглянуло сонце. Ми милувались краєвидами і фотографувались. Дорога униз (пологий варіант) виявилась значно гіршою ніж та, по якій ми піднімались. Тому ніхто більше не жалкував про вибраний маршрут підйому. Зібравшись біля автомобілів і купивши сувенірів, рушили в зворотну путь в Олексинці, зупинившись на обід в невеличкому кафе в Ворохті. Всі були в захваті як від смачної їжа так і від незвичайного туалету. Назад доїхали швидше ніж туди і десь опівночі вже вечеряли в своїй хаті.

В четвер ми прокинулись о дев’ятій, поснідали, прибрали в хаті, укріпили вікна та двері від непроханих гостей, замкнули дім та рушили до Києва. Пригод в дорозі на щастя не трапилось і десь о дев’ятій всі були в місті.

Результати:

Закладено два перспективних забої. Оформлено нерухомість. Команда поповнилась двома спелеологами. Всі бажаючі побували в Карпатах і піднялись на Говерлу. І взагалі ми всі чудово провели час і відпочили.

Подяки:

Лесі Броді за надійне зберігання нашого майна. Сусідці Марії Василівні за смачну та прохолодну воду. Пану Степану з Іване-Пустого за дах над головою та мальовничі краєвиди. Також всім учасникам експедиції, що не пожаліли часу та коштів для поїздки.

Ігор Стефанишин 12 липня 2016р. м. Київ


Експедиція № 97 з 29 квітня по 9 травня 2016 року.

Учасники.

Ігор Стефанишин, Андрій Грачов, Олександр Галаган, Валерій Чехович, Тамара Радченко, Оля Мусіяченко (Nissan Pathfinder); Олександр Резніков, Фелікс Іщенко, Рая Литвинюк, Олег Корбут, Андрій Синявський (Volkswagen Transporter); Віталій Прохоренко, Ольга Діковська, Володимир Покалюк, Ольга Луковникова (Nissan Patrol); Сергій Мусіяченко та Даша Остапюк.

Все розпочалось в п’ятницю 29 квітня по обіді біля кіностудії. «Семеро одного не чекають» - говорить прислів’я, але довелось годину зачекати і десь о пів на четверту ми рушили з Києва. Встигли проскочити проспект Перемоги ще до заторів. Експедицій не було понад півтора місяці і всі прагнули поспілкуватись, але доводилось більше слухати одного оратора, ніж говорити. Ми вже давно до цього звикли, лише Тома виявилась не готова. Біля оленів пообідали чи то повечеряли, а в Правдівці спробували поласувати пиріжками. Але вибір був мізерний і довелось брати те, що залишилось. Добрались до хати в Олексинцях пізно ввечері, слідів непроханих гостей цього разу не було, але було дуже багато сміття, що залишили діти на весняних канікулах. Видно ніхто їх не навчив, що за собою треба прибирати. Відсвяткували початок експедиції пляшкою віскі, якою нас пригостили Тома та Оля, адже вони понад п’ять років не їздили до Мушкарової ями. Знову спрацювало неписане правило: коли б не приїхали до хати, завжди знайдуться люди, що будуть сидіти за столом до ранку :-)

В суботу встали рано, бо попереду був напружений день. Поснідавши ми заїхали до Лесі за спорядженням, забрали відра з «Криївки» та зробили 2-годинну вилазку до Мушкарової ями. Там забрали геологічний бур та зробили невелику екскурсію для дівчат. З Олексинців команда рушила до села Іване-Пусте через мальовничі місця біля Дністра та Нічлави. По дорозі дослідили гіпсовий кар’єр на околиці села Пилипче. Невдовзі Тома та Оля нас полишили та поїхали до Оптимістичної.

В цей час нам назустріч з Києва рухалась друга група учасників на автомобілі Олександра Резнікова. Вони поповнили запаси харчів в Ярмолинцях та десь о другій годині зустрілись з нами на в’їзді до Іване-Пустого. Табір експедиції розташувався в мальовничому місці на околиці села біля «фазенди» пана Степана, який нас вже раніше гостинно приймав в серпні 2015 року. Ввечері зробили спробу пробурити отвір під майбутній колодязь для транспортування глини з печери, але помилились з місцем.

1 травня команда спробувала копати за старою схемою та вивозити глину на поверхню за допомогою відновленого Феліксом возика, за що йому велика подяка. Справа рухалась повільно та й свято Великодня вже настало, тому всі швидко ринулись до святкового столу. Рая нам приготувала смачну вечерю. Розговілись ми на славу.

2 травня вирішили повторити спробу з бурінням отвору. Цього разу ми поєднали результати топографічної зйомки з простукуванням поверхні землі. Бурити було важко, порода була твердою, тому почали копати колодязь. Викопали метра зо два і зупинились перепочити. Вже майже ніхто не вірив в те, що зможемо прокопати прохід до печери. Але ми знову взялись бурити, адже по словам Ігоря залишилось лише пів метра. І сталось ДИВО: бур провалився в печеру майже по центру майбутнього колодязя. Це була хоч маленька, але ПЕРЕМОГА. Посвердливши ще декілька отворів та з’єднавши їх, ми розширили отвір до розмірів відра. Одразу з’явились бажаючі пройти крізь новий вхід, а Сашко Галаган навіть це здійснив, правда за допомогою товаришів :-) Для святкування перемоги був викликаний Саша Резніков з пляшкою традиційного кагору. Закінчували свято вже в таборі.

3 травня всі сили були кинуті на поглиблення та розширення ходів. Глина та каміння витягувались мотузкою через колодязь на поверхню. Швидкість роботи була вражаючою – понад кубометр за годину! Андрій Синявський вирішив повертатись до Києва самостійно, також декілька учасників відправились оглянути береги Збруча, де існували печери, відомі місцевим жителям. Гідом у нас був пан Степан. Перша печера складалась лише з одного гроту і нас не зацікавила. А ось другу ми ніяк не могли знайти, тому довелось звертатись за допомогою до місцевих. Поки допомога рухалась до нас, Ігор вже встиг знайти другу печеру, яка являла собою череду великих обвальних залів та глухих поперечних ходів. Печера закладена в дрібнокристалічних гіпсах (можливо ангідридах), хоча місцеве населення називає цей камінь вапняком. Час швидко сплинув і пора було повертатись, але група допомоги з села Збручанське на чолі з паном Володею не хотіла нас просто так відпускати і влаштувала прямо на дорозі для нас невелике свято. Увечері до нас завітав в гості Михайло Сохацький. Коли ми похвалились досягненнями по копанню колодязя, він не втримався і випросив у нас бур для знаходження нових печер. Тепер доведеться обережно ходити по полям, щоб не втрапити в отвори від буріння :-)

4 травня Саша Резніков забрав з собою Грачова, Галагана, Чеховича та Раю і поїхав до Києва. Нас залишилось лише троє: Олег, Фелікс та Ігор. Довелось змінити тактику роботи: тепер ми утрьох копали та скидали глину на дні колодязя.

5 травня Фелікс занедужав, тому до печери рушили тільки двоє. Цього разу ми витягли все накопане в попередній день на поверхню, а також почистили колодязь від каміння, що нависало над головою. Ввечері до нас прибув третій екіпаж на машині Віталія Прохоренка. Він привіз нам двох Олю та Володю. Володя Покалюк місяць тому захистив дисертацію та став доктором наук, з чим ми його і привітали, вручивши «диплом».

6 травня в повному складі всі рушили до печери. Потім дівчата повернулись в табір готувати вечерю, а ми працювали за схемою: один на поверхні, четверо під землею. Коли почали копати другий колодязь (це в кінці прокопаного ходу), стало не вистачати людей для транспортування відер. Ігор запропонував транспортувати відра за допомогою корита, зробленого з пластикової каністри, тягнучи його мотузкою. Ідея всім сподобалась і була втілена в життя. Зненацька до нас заглянули неочікувані гості. Як з’ясувалось пізніше це були наші друзі зі Львова та Канади, які теж не очікували зустріти нас в цих краях. Розмова затягнулась на годину, після чого гості пішли до свого авто, а ми повернулись в печеру. Викопавши більше двох метрів в колодязі ми перейшли до копання горизонтального ходу, що вів в невідому частину печери. Земля стала вогкою і відчувалась постійна тяга холодного повітря. Хід поступово звужувався, тому довелось розширити його за допомогою перфоратора. Коли вдалось протиснутись вперед, то виявилось, що продовження печери сильно замите водою, що періодично заповнює цю печеру. В майбутньому, перш ніж продовжувати копати, необхідно буде провести нівелювання рівнів замулювання як на вході, по якому вода потрапляє в печеру, так і по всій печері. Адже не виключено, що печера може бути повністю замулена підземною річкою.

7 травня ми перебрались до спелео хати в селі Олексинці, подякувавши пану Степану за гостинність та пообіцявши ще навідатись в ці краї. В хаті нас вже чекали Сергій та Даша, які прибули вранці потягом з Києва. До печери рушили лише по обіді невеликою командою (Олег, Володя та Ігор). Решта вивчали та милувались околицями села. Працювали спочатку поруч з Тернопільським забоєм, що на південному сході печери. Прокопали зо три метри, поки поруч було місце для скидання глини. Для продовження розкопу тут доведеться робити дорогу для возика. Потім продовжили копати в забої що знаходиться в «Якісь тварюці». Повернулись пізно, але встигли відсвяткувати день Радіо, адже серед нас є учасники, для яких це професійне свято.

8 травня до печери зібрались уп’ятьох, пізніше ще до нас приєднались Сергій та Даша. Копали спочатку забій в «Якісь тварюці», потім перемістились до старого забою «Дитячий», який ще з часів 18-ї експедиції після команди «Землян» ніхто не копав. Десь о 19-й вийшли на поверхню, замкнули вхід та повернулись до хати.

9 травня встали рано. Зібравши речі та спорядження, відвезли останнє до Лесі на зберігання, адже в хаті краще нічого не залишати. Фото на згадку і пора в дорогу. По дорозі зупинились ненадовго на пиріжки, бо поспішали заїхати в Київ ще до початку заторів, що нам і вдалось.

Завдання експедиції виконано, учасники не тільки попрацювали, а ще й добре відпочили та оздоровились. Подяка пану Степану з Іване-Пусте та пану Володі з Збручанського за гостинність та незабутню зустріч, Василю та Лесі Бродам з Олексинець за гостинність та зберігання спорядження.

Ігор Стефанишин м. Київ


Експедиція № 96 з 4 по 8 березня 2016 року.

Цілі і завдання:

Здійснити топографічну зйомку в районі Тибету та нового проходу в Озерний район; перевірити порожнини нижнього ярусу в південній частині печери; попрацювати в забоях «Якась тварюка» та «Іконостас».

Учасники.

Андрій Грачов, Людмила Грачова, Олег Корбут, Ігор Стефанишин та Валерій Чехович (всі кияни).

Ця експедиція планувалась на лютий місяць, але не склалось. Кількість охочих поїхати скоротилась до двох чоловік, тому довелось перенести її на березень. Та навіть чотири дні вихідних не викликали ажіотажу серед бажаючих поїхати.

Зібрались в п'ятницю о 17-й біля кіностудії та рушили в дорогу на Nissan Pathfinder. Затори на проспекті Перемоги затримали нас на пів години, однак вже ніхто нікуди не поспішав, бо експедиція "почалась" і в салоні машини стояв запах пива. По дорозі перекусити біля "оленів" і навіть встигли прикупити пиріжків в Правдівці. В "спелеохату" приїхали десь о першій ночі. До нас там вже встигли знову побувати ШАКАЛИ, які зламали вікно та розбили ікони, що стояли на підвіконні. Схоже що вони нікого не бояться, навіть Бога.

Ми недорахувались декількох пар старого взуття та можливо ще чогось. Дивує, що в селі всі про це знають, але нічого не робиться, щоб упіймати та покарати злодіїв.

"Відкриття" експедиції та вечеря затягнулись до ранку. Опівдні прокинулись, навели порядок в хаті, поснідали та пішки рушили до печери. Сім’я Грачових залишилась готувати вечерю, а решта вирішили трохи попрацювати. Вхід до печери був практично чистим, снігу не було, на дверях залишилось трохи землі, яку ми прибрали. Печера була дуже сухою, як для цієї пори року. Рівень води в озері під Хрестовим ходом впав настільки, що плита по центру зали стирчала на пів метра над поверхнею води. Провівши огляд порожнин нижнього ярусу печери, вирішили копати провал біля третього реперу. Там колись була вода, яка потім пропала, а провал трохи засипали, коли копали Георадарний забій. Працювали до 10-ї вечори, викопали 3-х метрову яму з горизонтальним ходом на північ, що переходить у вузьку тріщину. В південному напрямку нічого нам не відкрилось. За вечерею привітали Андрія, у якого це ювілейна 50-та експедиція та його дружину Люду (у неї це 20-та поїздка).

У неділю до печери рушили у повному складі. Ігор, Андрій та Люда вирішили зробити топографічну зйомку, а Олег та Валерій стали копати забій "Іконостас".

Зйомка цього разу вийшла вдалою, всі кільця замкнулись та й планшет більше нас не підводив. Десь о 19-й повернулись до забою, де копали хлопці, та разом пообідали. Андрій та Люда потім рушили до хати готувати вечерю, а решта учасників залишилась копати забій. О 10-й повернулись до теплої хати, де нас вже чекала смачна вечеря, яку приготувала Люда. Треба сказати, що всі дні стояла чудова сонячна погода і було досить тепло як для початку березня.

У понеділок рушили до печери чоловічим складом. Спочатку копали вчорашній забій, а Андрій проводив фотозйомку. Однак швидко з’ясувалось, що стеля в забої закінчилась, а дорогу нам перекрила стіна з білої сухої глини. Знову невдача. Ще вже дев’ятий забій в південному напрямі, який упирається в непрохідну стіну з глини.

Однак ми не втратили надії та рушили до "Тернопільського" забою. Перед тим, як залізти у нього, вирішили перевірити галерею у верхньому ярусі над забоєм. В кінці галереї хід перекрито висипкою з глини, яку ми вирішили покопати. Однак працювати там майже не можливо, тому що потрібно кудись дівати цю глину. Олегу повезло відкопати невелику тріщину, що вела на середній ярус та була вільна від глини. З цієї тріщини відчувалась тяга холодного повітря. Ігор спустився на середній ярус, щоб з’ясувати куди може вести ця тріщина. Перегукуванням вдалось визначити місце можливого з’єднання, однак доступ туди був перекритий навалами глини, скинутої під час копання "Тернопільського" забою. Доведеться в наступній експедиції розчистити підходи та продовжити дослідження в цьому місці. Після обіду Андрій пішов до хати палити піч, а решта рушила в забій "Якась тварюка". З часу останніх розкопок (січень 2016 року) там нічого не трапилось, тому ми продовжили копати. До вечора вдалось пройти ще десь 60-80 сантиметрів вперед. Наступного разу знову перевіримо стан забою, адже там досі немає кам’яної стелі над головою. Замкнувши печеру, повернулись до теплої хати. Як з’ясувалось пізніше, Люда самостійно розпалила піч, не чекаючи Андрія. Ось що таке туристичний досвід. На годиннику було майже 12, тому ми почали вітати єдину жінку в експедиції з днем 8-березня. Свято начебто вдалось.

У вівторок вранці ми зібрали і відвезли до Лесі наше майно, запаслись водою в хаті, сфотографувались та рушили на Київ. По дорозі заглянули в Чортків на смачний обід з варениками та десь о 9-й були в Києві.

Подяка.

Лесі Броді за зберігання експедиційного спорядження, сусідці Марії Василівні за забезпечення експедиції водою.


Експедиція № 95 з 3 по 10 січня 2016 року.

Цілі і завдання:

Продовжити роботи попередніх експедицій. Зняти дані рівня води. Здійснити фото, відео та топографічну зйомку за 45-м пікетом у Санктумі та на Тибеті. Оцінити ймовірність продовження робіт у Тварюці, Тибеті, та ін. Закласти нові забої. Привітати з днем народження Людмилу Грачову. Відсвяткувати Різдво Христове. Прив’язати підземні репери до поверхні.

Учасники.

Неля Бабич, Андрій Грачов, Людмила Грачова, Фелікс Іщенко, Раїса Літвінюк, Сергій Мусіяченко, Володимир Насєдкин, Дар’я Остапюк, Володимир Покалюк, Ігор Стефанишин.

Експедиція.

Основний склад добрався Олексинців завдяки Ігорю та його авто. Виїхали з Києва 3-го січня. База експедиції була розташована в спелео-хаті. Погода видалася морозною, але сонячною. Експедиція відбулася у дружній та робочій атмосфері. Всі дні, крім Різдва, працювали в Мушкаровій ямі.

3-го січня зібрались біля Ашану, що на Петрівці. Необхідно було закупити харчів на експедицію та дочекатись Нелю, що спізнювалась. Вирушили в дорогу десь по обіді, роблячи по дорозі невеличкі зупинки. О 18-й добрались до Летичева, де вирішили пообідати в кафе. Коли заїхали на стоянку, то з’ясувалось, що кафе працює, але світла в приміщенні немає. Хіба це могло налякати спелеологів?

Ми дістали ліхтаря і вже обідали як у печері (дехто каже як у Криму). Після Хмельницького снігу на дорозі не було зовсім і їхати стало легше. В Правдівці закупили пиріжків і десь о 22-й були на місці. На вулиці температура опустилась нижче 15, а хата стояла непропалена. Довелось колоти дрова, палити піч та зігріватись «старим» способом.

4-го січня на машині до печери поїхали Андрій Грачов, Неля, Фелікс та Ігор. Замок довго не вдавалось відкрити через лід, що утворився в середині. Але десь за пів години ми вже сиділи біля Іконостасу. Андрій та Ігор рушили в Озерний район закінчувати топозйомку ходу Хробачки та Тибету, а Фелікс та Неля почали копати в давно покинутому забою в Тварюці. Закінчивши зйомку на заході печери, хлопці приєднались до копачів забою. За цей день вдалось прокопати півтора метра вперед під правою стінкою. Волога біла глина, що зупинила колись копачів, тепер змінилась на суху сіру з уламками мергеля. Однак стеля в забої поки відсутня і треба бути обережними, бо один раз невеликий шмат глини впав на Фелікса. Пізно ввечері повернулись до хати, де нас чекала смачна вечеря, яку нам приготували Рая та Люда.

Наступного дня, 5-го січня, замість Андрія до печери рушила Люда в компанії Нелі, Фелікса та Ігоря. Розпочали з копання в місці другого проходу в Озерний район, відкритого в попередніх експедиціях. Це місце було запропоновано назвати Говерлою за схожість рельєфу. Сподіваємось, що один із першовідкривачів проходу Валерій Чехович, не буде сильно заперечувати. Через годину копання було розширено праве розгалуження спуску, що вивело нас у невідомий хід, який швидко закінчився висипкою. Першою потрапила до знайденого ходу майбутня іменинниця Люда. Копати дальше не мало сенсу і ми поділились навпіл. Фелікс та Люда рушили до забою в Тварюці, а Ігор та Неля подались до Тибету. Перед тим як копати між Хробачками та озером Піфа, вирішили трохи «покричати». Зовсім несподівано вдалось встановити відмінний колосовий контакт по шпарині між Хробачками та початком лазу до горки Горкіна. В інших місцях звук не проходив. Довжина шпарини не перевищує двох метрів, тому в майбутньому можна буде її розширити «інженерним» способом та забути про жахливі Хробачки. Увечері 5-го січня до Олексинців дістались Даша та Сергій з намірами підводних зйомок та пошуків продовжень по низької воді.

Ранком 6-го січня почали вітати Людмилу з днем народження. З печери Оптимістичної навіть приїхав Володя Насєдкін з красивим букетом троянд. Як подейкують, він з купою помічників збирався умовно перенести реперні точки Мушкарової на поверхню за допомогою нового чудо-пристрою, але ж привіз до нас лише Ромашину собаку на прізвисько Рой. Таким чином, Феліксу та Ігорю довелося допомагати йому. Отримані результати здивували всіх, навіть Роя! Згодом зварили смачну кутю та почали святкувати наближення Різдва.

7-го січня святкували Різдво та відпочивали. Надвечір Ігор привіз з Чорткова старий холодильник та прихопив на автовокзалі Володя Покалюка, який добирався печери зі Львова.

8-го січня зранку зробили традиційні фото на згадку про 95-ту експедицію, бо Грачови та Неля від’їжджали. А потім сталася пригода з таксистом з Борщева, який мав приїхати, але застряг десь у снігах. Ситуацію врятував Ігор, який відвіз всіх у Глибочок. Того ж дня після обіду у печері працювали Ігор, Фелікс, Володя, та Сергій і Даша. Перша трійця спробувала прорватися на схід по нижньому ярусу і розпочала новий забій зовсім поруч с Пляшкою. Потім фронт робіт перенесли до Учкудука та Санктума. Доки Покалюк перевіряв схід Санктуму, Ігор та Даша виконали підводну розвідку біля Пляжу за допомогою GoРro. Згодом Даша одягла мокру гідру та вони утрьох з Покалюком виконали перевірку та зйомку славнозвісного затопленого ходу за 45-м пікетом. Ввечері привітали Сергія, у якого це була вже 75-та експедиція у Мушкарову яму.

9-го січня Сергій з Дашею збиралися на вечірній потяг та сушили гідри. Рая облаштовувала побут в хаті та готувала смачні страви. В печері працювали Ігор, Фелікс та Володя. Продовжили роботи в Тварюці: пройшли вперед пару метрів, здійснили буріння. А ще оглянули забої у Тибеті.

У неділю, 10-го січня, ранком швидко поснідали, зібрали речі та відвезли їх до Лесі. На прохання голови сільради Андрія, повезли у Київ його батьків. Зворотна дорога пролягала через засніжені поля до Товстого (майже як у знаменитій 18-й експедиції), а потім через Чортків де у дідуся та бабусі відпочивала Юля Стефанишина. Снігу було багато, тому вирішили їхати не через Гусятин-Городок, а через Тернопіль. Після Бердичева снігу на дорозі практично не стало. Ввечері усі були вдома, дякувати Ігорю!

Підсумки.

Мушкарова яма. Рівень води у Озері пірнання на 15 см нижче від нижньої позначці на стіні навпроти вхідного отвору у Галерею запливів. Треба ще попрацювати у Тварюці та шпарині південь-північ у Тибеті.

Подяка. Лесі та Василю Бродам за гостинність та зберігання експедиційного спорядження, сусідці Марії Василівні за забезпечення експедиції водою.

Дар’я Остапюк та Сергій Мусіяченко при підтримці Ігоря Стефанишина.


end faq