Експедиції 2024 року

Учасники: Олександр Вексельман, Олег Корбут, Інна Пасенко, Олександр Резніков, Ігор Стефанишин (всі з Києва); Андрій Адамчак (Івано-Франківськ); генератор Михайла Сохацького (Борщів).

Завдання: попрацюваи в понорі "Шабський" та понорі "Монастирок" (за наявності людей".

На цей раз погодився поїхати в експедицію після 2-річної паузи Саша Резніков, тому проблем з транспортом у нас не було. Однак заповнити його VW Transporter по максимуму не вдалось. Зустрілись вранці 9-го біля "танку", що на Шулявці. Біля АС "Дачна" в машину підсів Олег і компанія з вітерцем помчалась на Вінницю. Їхати через Хмільник водій відмовився, згадавши досвід попередніх експедицій. Далі все пішло за незмінним сценарієм: пиріжки мами Олега на "оленях", пиріжки в Правдівці. Якщо попередні рази ми їздили через Скалу-Подільську, то на цей раз випробували новий міст через Нічлаву в Гусятині. Все сподобалось, будемо наді користуватись цим маршрутом. В Борщеві після відвідин магазину АТБ ми зустрілись з Михайлом Сохацьким. Приєднатись до нашої компанії він не захотів, але дав генератор для роботи на понорі.

Наступний день розпочався зі спроб запустити цей генератор. Всі по черзі смикати мотузку, пару раз її порвали, розібрали вузол запуску та замінили на цілу, але безрезультатно. Через годину чи більше генератор пожалів нас і запрацював. Поки фортуна була на нашій стороні, швидко зібрались і поїхали до роботи. Зупинились на старому місці, на горбочку. Далі рухатись було нікуди, жадібні фермери все зорали. Саша спробував під’їхати поближче до понору по залишкам старої межі. В п’ятницю було сухо і йому це вдалось. А от в суботу, коли почав накрапати дощик, довелось бігти до машини і перебиратись на дорогу

Повісили мотузки, підготувались до роботи, а генератор не захотів більше стартувати. Знову смикали по черзі, аж поки Олег не запустив. Вирішили більше не глушити двигун і працювати до закінчення палива. Тут треба сказати, що використання генератора в парі з електричним відбійним молотком вдало доповнює технологію використання перфоратора. Гіпс, з яким ми працюємо в печері, дуже пористий і часто не руйнується після перфоратора, а лише тріскається. Ось ці тріщини ми розширюємо відбійним молотком. Виходить швидко та красиво.

В суботу ми продовжили працювати в понорі, лише генератор вже не брали, адже він вранці знову не запустився. Натомість прихопили побільше акумуляторів і повернулись до перевіреної практики проходження. Надвечір закінчились «цукерки». За два дні робочий забій став просторішим та зручнішим, а за поворотом ми просунулись на пів метра. В наступну експедицію візьмем власний перевірений генератор і процес проходження пришвидшиться. В понор «Монастирок» навіть не навідувались, адже людей було обмаль.

В неділю погода почала псуватись, «цукерки» теж закінчились. Вирішили повернутись в Київ. По дорозі відвідали мальовничі місця в Івахновецькому заказнику та піднялись на вершину «Великих каменів». https://discover.ua/locations/park-ivahnovecki-tovtri

На межі Житомирської та Київської областей довелось затриматись на пару годин через серйозну аварію на трасі. Були навіть переживання чи поспіємо до «комендантської години». Завдячуючи майстерності та витримці нашого водія встигли навіть заскочити в метро.

Експедиція завершилась, питання «Що там далі?» все ще актуальне. Продовження досліджень буде за місяць. Приєднуйтесь!

Подяка Михайлу Сохацькому за генератор.

Ми переможемо!

Ігор Стефанишин

24 травня 2024 р.


Учасники: Олексій Бабич, Олександр Вексельман, Олена та Едуард Дзюба, Ігор та Владислав Козій, Олег Корбут, Інна Пасенко, Ігор Стефанишин (всі з Києва); Юрій Печура (Калинівка); Андрій Адамчак (Івано-Франківськ); Сергій Єпіфанов (Тернопіль).

Завдання: продовжити роботи в понорі «Шабський», почати копати вхід до понору «Монастирок» та оглянути навколишні печери (Кришталева, Озерна, Мушкарова яма, Вертеба, Атлантида.

Гості: Михайло Сохацький та члени Хмельницького спелео клубу на чолі з Олександром Щербицьким.

Терміни поїздки визначив Шура, який запланував провести для молоді з клубу ХСК екскурсійний тур. Не часто буває нагода одразу побувати в відомих печерах. Тому бажаючих поїхати виявилось немало. Для цього з Києва було задіяно аж три автівки. Але це ніщо в порівнянні з транспортом, який прибув з Хмельниччини. На подвір’ї вдалось припарковати аж 9 автівок, решта залишились за брамою.

Отже з Києва вранці разом рушили в дорогу перші дві машини під керуванням Олексія та Едуарда. На бердичівському базарі було закуплено овочів, решту їжі взяли в АТБ міста Борщева. Під вечір до нас приєднались батько Ігор та син Владислав, що прибули на третій машині. Давненько на кухні не збиралось стільки учасників!

Весна цього року навідалась на пару тижнів раніше, ніж ми звикли. Можливо цьому посприяли пилові бурі з Сахари. Коли в п’ятницю прибули до місця робіт, то з’ясувалось, що південна частина території довкола понору засаджена черешнями, а північна – вишнями. Всі дерева одночасно цвіли і від того видовище було просто неймовірне. Нас було семеро («Піф» залишився на хаті чекати гостей), згодом прибув з Франківська ще й Андрій. Роботи для всіх не вистачало, тому Олег з Андрієм та Інною вирішили покопати понор «Монастирок», розвіданий в минулій експедиції. За годину чи трохи більше вони повернулись, програвши битву з комарами та мошкою, що поселились серед каміння. Решта команди до вечора суттєво розширила хід (русло потоку) до повороту. Коли всі повернулись до хати, то довелось пошукати місце для автівок, бо подвір’я хмельничани перетворили в щільну автостоянку. Після смачної вечері ми пішли в гості до наших гостей, які стали табором біля потічка. Не обійшлось без сюрпризу: нас пригостили шашликами та піснями під гітару у виконанні Шури та Піфа.

Субота стала днем екскурсій. Десь о десятій більшість учасників та всі гості рушили до печери «Кришталева», а по обіді перебрались в «Озерну». Екскурсії для всіх бажаючих проводив Сергій Єпіфанов. Лише Саша, Інна та Ігор не приєднались до більшості, а натомість попрацювали в забої, розширивши поворот і за трохи ним. Під вечір на понор навідались екскурсанти і влаштували грандіозну фотосесію. Привіт «Facebook» та «Instagram»! За день всі настільки втомились, що після вечері полягали спати. Цього разу не було традиційного кінопоказу, який до речі наші гості ще ніколи не бачили.

У неділю вранці кияни прибрали в хаті, хмельничани натомість згорнули табір, всі разом зробили групове фото на згадку та розбіглися хто куди: дві машини на Київ, решта до Мушкарової ями, де Ігор Козій з сином Владом показали печеру. В цей день у них була ще й екскурсія до печери «Вертеба». Ми ж по дорозі додому заглянули в Подільські Товтри, перепочили там, зробили пару знімків, пообідали та продовжили рухатись в столицю. Дорога перед столицею була заповнена «дачниками», тому Едік вирішив об’їхати через Чайки. Однак це нічого не дало: навпроти «Дачної» ми зустріли машину Олексія, який їхав прямо.

Експедиція завершилась лише в понеділок, коли Ігор та Влад повернулись в Київ з печери «Атлантида». Наступна поїздки вже буде після Великодня. Приєднуйтесь!

Слава Україні!

Ігор Стефанишин

28 квітня 2024 р.

*****

Релакс…

Ніжне, рівномірне постукування коліс по дорозі , зручне крісло, трохи відкинуте назад, тихеньке урчання мотору – все це надихає на спогади про неймовірну подорож .

Учасники: машина 1: Ігор Стефанишин, Олег Корбут, водій Едік Дзюба…., його супруга ……., машина 2: за кермом Льоша Бабич, друг Юра, Вексельман Олександр (Века) і Пасенко Інна, машина 3: Влад Козій і його тато Ігор. Андрій Адамчик приєднався пізніше.

Виїхали з Києва з автостанції Дачна десь приблизно об 11-11.30

Машина 1 і машина 2 їхали разом, Влад з татом приїхали трохи пізніше.

В Бердичеві Едік, його супруга і Олег відправилися на екскурсію в замок кармелітів, всі інші - на базар, купили редиску, цибульку, укропчик, картоплю, прянички, ковбаску, мʼяско, сир та інше і поїхали назустріч новим враженням.

Традиції не порушуємо: чудові «мамині» пиріжки біля Оленів, зайчиків і інших тваринок, чай і пиріжки з маком в Правдівці.

Було гарно, сонечко, легесенький вітерець, по весняному тепло, тепло.

Погода була прекрасна, дорожнє покриття було жахливе, лише місцями – непогане.

Закупилися необхідними продуктами в АТБ на краю м. Борщева, Ігор і Олег сіли до нас у машину - і до хати в Олексинцях. Едік з супругою залишилися в готелі в Борщеві.

День 1, робочий: Понор зустрів нас квітучими обіймами. Кожне деревце, кожна гілочка, прикрашена рясними квіточками, ніжно жужжали бджілки і мохнаті джмелі, збираючи солодкий нектар, теплий вітерець здував усіх мошок і комариків, сяяло золоте сонечко…..тепло, красиво, гарно. По краю понору залишився тонесенький кантик зеленої травки , а навкруги свіжовспахана чорно-світо сіра, наче з сивиною, земля . З однієї сторони понору гладкоствольні квітучі черешні, а з другої сторони рясно усіяні квіточками - вишеньки.

Сьогодні займалися розширенням ходу. Ігор Стефанишин, Льоша, Юра, Саша (Века) ,Інна, пізніше до нас приєднався Андрій з Івано-Франківська.

Частина наших людей приєдналася до екскурсійної програми Атлантидівців. Музей в Борщеві, печера Оптимістична.( Влад і тато, Олег і Едік з супругою.)

Також, до нас завітав Єпіфанов Сергій (Піф) з Тернополя.

Коли ми повернулися з понору - весь двір був заставлений машинами. Льоша трохи боком заїхав у двір, бо коли заїхав прямо, не зачинялися ворота.

Цього разу Олексинці стали прихистком для багатьох людей. До нас приєдналася експедиція з Атлантиди з молодими спелеологами. Ціла поляна наметів, живе вогнище, пісні під гітару – просто неймовірно класно. Як співає Шура « Як ох…єнно просто і просто ох…єнно»

Зранку, всі, хто бажав подивитися Кришталеву і Озерну виїхали рано. Нам залишив свою машину Влад.

День 2, робочий: Ігор, Саша, Інна – продовжували розширяти хід, пізніше до нас приєднався Андрій, після Кришталевої, і вже майже під вечір повернулися наші екскурсанти і Атлантидівці. Навіть приїхали Андрій і Наталя Щербицькі. Нам потрібно було почистити вхідний колодязь і всі бажаючі мали змогу нам допомогти і подивитися , як починаються деякі печери. Сподіваюся, що всі були задоволені.

Десь на початку десятої години, ми з Сашою і Владом поїхали готувати вечерю, бо їжа швидко не готується. Ігор , з рештою людей приїхав десь о пів на дванадцяту. Втомлені .

Зранку зібралися, провели Атлантидівців до Мушкарової ями, Влад з татом сьогодні проведуть єкскурсію по печері, а ми - їдемо до Києва. По дорозі заїхали подивитися на краєвиди Подільських Товтр – краса….. Ще раз зустрілися вже в Києві, Ігор пересів до нас у машину і ще трошечки -і ми вже дома.

Дякую всім всім за дуже приємну і красиву , лайтову подорож. Було неймовірно класно.

До нових зустрічей………


Учасники: Олександр Вексельман, Євген Кислицин, Олег Корбут, Інна Пасенко, Микола Соловйов, Ігор Стефанишин (всі з Києва); Андрій Адамчак (Івано-Франківськ).

Завдання: продовжити роботи в понорі «Шабський» та оглянути місцевість поблизу.

Поїхати на 8 березня в печери запропонувала Іра Яценко. Опитування з’ясувало, що бажаючих є аж на дві машини. Однак пізніше, як часто трапляється в житті, частина з них по різним причинам їхати відмовилась. Але це не зіпсувало нам поїздку, бо весь час була ідеальна погода, яка закінчилась лише в понеділок.

Порушуючи традицію, на цей раз зібрались на Шулявці о пів на дванадцяту біля танку. Олег нас наздогнав на автостанції «Дачна», поруч з якою він мешкає. Для перевезення шістьох учасників довелось не лише знову запрягти перевіреного «коня» Nissan Pathfinder, а ще й додати багажник на 460 літрів. Непомітно пролетів час як ми потрапили в Бердичів. А далі все повторилось як в анекдоті: миші кололись, плакали, але продовжували їсти кактус. Так і ми знову обрали «вбиту» дорогу від Бердичева через Уланів і далі до траси М30 (Вінниця-Хмельницький). Решта шляху до Борщева була в хорошому стані і вже о 9-й вечора хлопці відчинили браму для машини.

Наступні дві дні ми працювали від 12-ї «ранку» і аж до 10-ї вечора з перервою на обід біля багаття. Спочатку Микола спробував покращити стелю над спуском русла вниз. З цього нічого не вийшло, лише витратив «цукерки». Останніх у нас було вдосталь тому ми не переживали, а Коля згодом перекваліфікувався в гірника і почав рубати гіпс, використовуючи перфоратор як зубило. Коли всі чотири акумулятори були розряджені, він нарешті взявся свердлити підлогу. Згодом це дало результат, місця стало достатньо щоб Інна протиснулась в трубу, що була попереду, і заглянула за поворот. На запитання «Що там видно?» вона дипломатично промовчала. За традицією після вечері був перегляд фільмів про минулі експедиції під пиво та попкорн від Андрія.

В суботу Микола, Женя та Саша продовжили розширяти прохід до повороту. Олег, Інна та Ігор, щоб їм не заважати, рушили до найближчої височини «305м». Як я вже згадував раніше, у нас була чудова погода, пригрівало весняне сонце, земля повністю просохла, а дерева стояли ще голі без листя. Ідеальні умови для пошуку нових карстових об’єктів! І нам повезло віднайти один такий понор, який не змогли побачити в серпні минулого року. Хоч тяги там не було, але варто буде при наявності вільних рук трохи попрацювати там. Надворі вже стемніло, але до хати ніхто не поспішав, бо хотілось побачити те, про що Інна не розповіла. О 22-й стало зрозуміло, що сьогодні ми вже не встигнемо пробитись до повороту. Тоді одноголосно було прийнято рішення залишитись ще на день і закрити це питання.

В неділю ми замкнули хату, взяли з собою лише саме необхідне і поїхали до майбутньої печери. Працювали двійками: одна розширює хід, інша прибирає та витягає уламки породи. Це дало результат. О 18-й годині, коли закінчили працювати, всі бажаючі змогли заглянути за поворот. Сенсація не відбулась. За поворотом була така ж тріщина, як і попереду, лише вхід до неї був перекритий пляшкою і не проглядався в глибину. Отже потрібно ще пару експедицій присвятити розширенню повороту і поглибленню русла водотоку. Стабільна та відчутна тяга повітря вселяє у нас надію, що печера там є. Потрібен лише час та натхнення! На цій позитивній ноті ми полишили понор і поїхали до друзів в село Завалля. По дорозі навідались в Іване-Пусте до Степана, з яким в цьому році ще не бачились. Часу було обмаль, хотілось багато про що поговорити, але вже стемніло і пора було рухатись. Степан нам сильно допоміг, вказавши коротку дорогу в Завалля, яка ще й виявилась в кращому стані ніж асфальтна, котрою ми повертались наступного дня до Каменця-Подільського. На базі Хмельницького спелео клубу нас вже зачекались і одразу поселили в затишній оселі з двоповерховими нарами. Це одразу нагадало нашу спелео хату і ми почувались «як вдома». Після бані була святкова вечеря та спогади про минуле під пісні у виконанні Шури.

В понеділок вранці погода зіпсувалась, небо вкрили хмари, почав накрапав дрібний дощик. Стало зрозуміло, що пора повертатись в Київ. Дорога до дому чомусь завжди легша та швидша ніж до печер. О пів на восьму ми в’їхали до столиці, експедиція завершилась та будуть ще поїздки, адже інтрига тільки наростає.

Подяка: Степану з Іване-Пусте за слушну пораду та друзям з Хмельницького спелео клубу за теплу зустріч.

Слава Україні!

Ігор Стефанишин

17 березня 2024 р.

*****

Подорож до центру Землі продовжується……

Учасники: Ігор Стефанишин, Олег Корбут, Микола Соловйов , Євген Кислицин,

Вексельман Олександр, Пасенко Інна + Андрій Адамчак

За день до виїзду, ще було невідомо на чому ми їдемо, але їдемо точно.

Також, було невідомо, чи поїде Іра, на яку ми дуже розраховували…

Зранку Ігор збирав всіх по дорозі, нижче автостанції Дачна підібрали Олега і все почалося….

Навіть не знаю, скільки часу ми їхали, бо час минув непомітно. Лунали веселі анекдоти, розповіді, Традиційні смачнющі «мамині» пиріжки, Правдівка, АТБ в Борщеві, закупка продуктів на Експедицію, Олексинці, холодна рідна хата, і дружня весела вечеря до ……

Ранок, кава, сніданок, типу раніше…. Вибралися , як бувалі спелеологи, близько дванадцятої.

Понор «Шабський» це щось неймовірне. Хто ще там не був, уявіть. Поле, молодесенька зелененька травка, де не зорано, де зорано, там чорна земелька, такими смужечками, наче гребінцем розчесана, а там де є трошки глини, наче легесенька сивина, такими хвильками, і там де трошечки знижується , посеред поля, провал, метрів до 10, як лійка, створена з гіпсу. А навкруги цієї лійки, садочок дикої черешні і колючої шипшини. Сонечко цілий день своїми промінчиками заглядає у воронку, зігріваючи спелеологів і освітлюючи шлях. Співають маленькі пташечки, і неймовірне синьо- блакитне небо, а коли сонечко сідає, якщо повезе, над полями пролітає великий білий лебідь, купаючись в променях заходячого сонця, а потім на небі з’являються зорі, такі яскраві і контрастні, створюючи сузір’я. Над понором - зліва – сузір’я Близнюків, Ореон, справа- Кассіопея,- можна вивчати карту зоряного неба.

Про понор: спочатку метрів 6-7 вертикальний спуск , зліва прохід (зроблений в минулих

Експедиціях) між горизонтальними плитами, по спіралі хід повертає направо, а потім наліво…

Далі буде……

День робочий перший: З гроту «Музейний» проглядається хід прямо , зліва черепок.

День робочий другий: в кінці прямого ходу Є Поворот наліво, далі закриває вид пляшка.

День робочий третій: вже майже всі змогли подивитися у лівий хід.

To be continue….

А на поверхні…Група- Микола Анатолійович спускався вниз – бурив, виходив, заходив Євген Юрійович, щось чаклував, виходив, потім група зачистки: Ігор , Олег, пізніше приєднався Андрій,

хто був вільний -підіймали нагору каміння. І так цілісенький день, десь до 20-21 години. 8 березня

Чудова і сильна половина людства десь назбирала букетик котиків- дуже приємно.

Палили вогнище, жарили сардельки, пили чай. Хліб забули.

На наступний день в проміжках часу, коли працював Микола Анатольєвич з Євгеном Юрьовичем, Олег пішов збирати дрова у Смикову яму, мені також захотілося подивитися місцевість, Олег показав, де копали екскаватором, підійшов Ігор, і ми вирішили піднятися на вершину, подивитися навкруги, а потім Ігор запропонував подивитися ще один понор, який він не знайшов влітку з Андрієм, і уявляєте, повезло, Ігор вийшов прямо на понор. Цікавенький, але більш вологий. Якщо буде багато людей, можна працювати паралельно. Пролісків там не знайшла.

Обід був традиційний, і знову забула покласти хліб.

Неділя, типу яєчня, але не вдалося приготувати красиву, бо яйця ніяк не запарювалися

Почали пригорати, прийшлося мішати безперервно. Вийшло місиво. Ну нічого, з’їли. Зібралися.

Додому не поїхали, вирішили поїхати в Атлантиду, в баню, але спочатку , трошечки попрацювати На Понорі. Трошечки перетворилося майже в цілий день . Ще заїхали до Степана в Іване Пусте, а потім, Степан, показав короткий шлях до Кудринців, через дамбу, і ми дууже швидко добралися до місця Призначення. ……….- це неймовірно, дякуємо за гостинність господарям. І зранку- додому.

Всім, всім дякую за добру, класну, теплу, зб веселу, приємну подорож.

Інна Пасенко.


Учасники: Едуард Дзюба, Олег Корбут, Ігор Стефанишин (всі з Києва).

Завдання: продовжити роботи в понорі «Шабський».

Бажання відкрити печеру не полишає нас ще з серпня, коли вперше побачили понор. На закритті 181-ї експедиції Олег запропонував не марнувати час і знову їхати копати. Ще й погода змінилась на весняну, запрошуючи до подорожі. Однак поїхало нас лише троє. Автомобіль на цей раз був перевірений в боях Nissan Pathfinder. Щоб зменшити витрати на пальне обрали найкоротший шлях через Бердичів – Уланів і далі по трасі М12 до Хмельницького. Дорога через Уланів в жахливому стані, легковикам там робити нічого. Після «пиріжків» повернули на Городок і далі через Чемерівці та Скалу-Подільську добрались Борщева. Ми вже не перший раз купуємо їжу для експедиції в АТБ, який працює допізна. Коли добрались хати в Олексинцях, то одразу відчули що надворі тепліше ніж в приміщенні. Минулого разу команда Миколи Соловйова встигла прогріти хату до нашого приїзду, а цього разу ми були одні. Довелось вмикати електричний обігрівач.

Нашвидкуруч приготувавши сніданок, ми завантажили спорядження і попрямували до понору. Снігу на полі вже не було, але ґрунт ще не висох остаточно. Машину ми полишили на пагорбі біля печери, з якого відкривався чудовий краєвид всього карстового масиву. Одразу захотілось проникнути в невідомі порожнини, які притаїлись в цих пагорбах. Але нас було лише троє і підмоги марно було очікувати. Довелось відмовитись від проходження вперед з «Музейної кімнати», а продовжити поглиблення вхідного колодязя.

Чому було обрано цей варіант? Після того, як ми опустили мініатюрну відео камеру на 2 метри в тріщину під південною стіною і побачили продовження ходу, що вів назад під колодязь, з’явилась ідея скоротити шлях. Щоб було зручно копати прибрали пару виступів на стінах та камінь в підлозі. На вечір ми заглибились майже на метр і мріяли про завтрашній успіх. До хати повернулись о 19-й, приготували вечерю та запросили сусіда Володю. Все ж таки учотирьох веселіше! Особливо якщо є літр віскі, що залишився з Дня народження Саші Рєзникова. Звісно не обійшлось без кіно, адже Володя ніколи не бував в Мушкаровій ямі.

Субота нічим не відрізнялась від п’ятниці, лише спочатку поповнили запас дров (зима ще не скінчилась). Поглиблення колодязя спочатку йшло за планом, але вже після обіду стіни почали сходитись одна до другої. Спроби покращити ситуацію за допомогою перфоратора остаточно проблему не вирішили. Цей шлях виявився не таким вже й легким, як здавався напочатку. Глибина колодязя збільшена на 1,2 метра. Можливо колись це буде основний прохід в печеру, але на разі потрібно готуватись і рухатись по промитому потоками води маршруту з «Музейної кімнати». Пляшка кагору чекає сміливих і відчайдушних людей!

В неділю об 11-й виїхали з села до Києва. Була напрочуд весняна погода і ми не втримались та по дорозі відвідали руїни фортеці в Скалі-Подільській. Дуже мальовниче місце, жаль що ніхто не відновлює її, як у Хотині чи Кам’янці-Подільському. О 20-й без пригод прибули в столицю. Експедиція завершилась, а інтрига довкола легенди залишилась.

Слава Україні!

Ігор Стефанишин

18 лютого 2024 р.


Учасники: Олександр Вексельман, Євген Кислицин, Владислав Козій, Олег Корбут, Сергій Мусіяченко, Інна Пасенко, Микола Соловйов, Ігор Стефанишин (всі з Києва); Андрій Адамчак (Івано-Франківськ).

Завдання: продовжити роботи в понорі «Шабський».

Ажіотаж довкола нового об’єкту трохи спав після новорічних свят, але вже за два тижні знову пішли запитання «Ну коли?». Бажаючих перевірити везіння та відкрити нову печеру виявилось достатньо, щоб заповнити дві машини. А Олег навіть побився об заставу на шоколадку, що ми таки зайдемо. Перший автомобіль на чолі з Миколою виїхав з Києва об 11-й, а другий лише по обіді. Цього разу після «пиріжків» ми рухались за маршрутом Городок-Чемерівці-Зарічанка-Оринин-Скала-Подільська, оминаючи Ружу з жахливою дорогою. Зауважу, що Google перестав проклади маршрут через розібраний міст в Гусятині, а на перехресті з’явились відповідні вказівники. Можливо на це вплинув наш попередній звіт 😉.

Завдячуючи юному водієві Владу ми о 22-30 вже були в Борщеві. Тут нас чекала приємна несподіванка: місцевий магазин АТБ не лише працює до 24-00, а ще й алкоголь продає до 23-ї. Сергій та Владислав, коли про це дізнались, одразу тверезо оцінили запаси «теплих речей» і повернулись до магазину. Іноді краще бути другим, а не першим: коли ми прибули в Олексинці, нас чекала тепла оселя та накритий стіл.

В п’ятницю вранці хлопці поповнили запаси дров і зайнялись питанням несправності першого автомобіля. Виявилось, що вчора по дорозі з магазину перестав заряджатись акумулятор. Вольтметра у нас не було, тому Микола, Саша та Женя поїхали в Борщів до майстрів. Прихопивши спорядження решта учасників попрямували до місця робіт. Незабаром до нас приїхав Андрій з Івано-Франківська. Поки ми вішали мотузки та прибирали каміння, що залишилось після попередньої експедиції, трійця встигла повернутись на відремонтованій машині і приєднатись до нас.

Микола одразу взявся за допомогою перфоратора розширювати прохід до «Музейної кімнати», який зробили місяць тому Михайло, Саша та Володя. Олег в цей час забив в стіну ще дві сходинки і підніматись стало зручніше. До вечора роботи з розширення було завершено і розпочато проходження вперед по напрямку потоку води, що колись тут протікав. За вечерею було традиційно багато спогадів при минулі експедиції та прогнозів на наступний день. Звісно не обійшлось без кіно з попкорном до 5-ї ранку.

В суботу на роботу поїхали не всі. Женя, Сергій та Інна залишились в хаті готувати святковий стіл. Нашому Жені після обіду виповнилось 62 роки. Працювали в «Музейній кімнаті» наполегливо аж поки не закінчились «цукерки» 😉. Без них там робити поки нічого. Тому поміняли місце роботи і продовжили поглиблювати вхідний колодязь. До 9-ї вечора нам вдалось вручну роздробити і витягти на поверхню великий камінь. Глибина дна зросла на півметра. Можливо там теж буде продовження. Але це вже стане відомо в одній з наступних експедицій. А поки що Олег програв шоколадку і ми не увійшли в печеру. Настрій у всіх від цього не зіпсувався, адже попереду було свято, куди Женя запросив не лише нас, а давнього друга Олега Томчука, якого ми привезли з Королівки. Звісно в цей вечір кіно вже ніхто не дивився 😉.

В неділю, після фото на згадку, першим рушила в дорогу на Київ машина Влада. Згодом, прибравши в хаті, решта учасників поїхали відпочивати на базу ХСК біля печери «Атлантида» і повернулись в столицю лише в понеділок.

Експедиція завершилась та будуть ще поїздки, адже дівчину «Більчу» (згідно легенди) ми ще не звільнили.

Слава Україні!

Ігор Стефанишин

29 січня 2024 р.

*****

Експедиція до понору Шабський.

Все почалось ще в Києві. Зібралися, щось приготували на вечерю в Олексинцях, щось в дорогу, щось залишили дітям на час нашої відсутності,щоб не голодували, заїхав Миколай Анатольевич з Євгеном Юрьєвичем, закинули речі в автобус і поїхали.

Доїхали добре, за цікавими розповідями Жені, Веки і Солов'я. В АТБ ,на краю Борщева, скупили майже все по списку, заводимся і... У бусі загораються лампочки несправності масла і генератора, поїхали потихенько,майже крадучись, дотягнули до Олексинців до хати ,загнали до двору і видохнули, розбиратись з бусом будемо завтра.В домі морозно і сиро. Затопили піч, мудрий Соловей привіз сухі дрова.

Десь о пів на дванадцяту приїхала машина з Ігорем Стефанишиним, Олегом Корбутом, Сергієм Мусіяченко, а привіз їх Влад. Вечір вдався, плани на завтра, цікаві розповіді про минулі експедиції, обмін досвідом, веселі анекдоти від Сергія , Солов'я, час минув непомітно,близько 2 або 3 години. Зранку, пошуршав по місцевим знайомим, знайшли у Борщеві майстра, Века, Коля і Женя поїхали ремонтувати бус. Інші готувалися до штурму нової печери. Ігор, Олег, Сергій, Я і Влад поїхали на Шабський понор.

Все склалося добре і через деякий час ми всі в повному складі довбили прохід, виносили каміння,почали будувати стіночку, бо сильно мело,типу маленької заметілі, тент забули взяти, хоча прогноз погоди дивилися і знали це. Влада і мене відправили до хати готувати вечерю і топити піч, ми справились, бо у Влада була цікава штучка (з використанням нано технології) і він нормально розтопив піч промерзлими дровами. Навіть Века проспорив шоколадку Олегу. Вечір минув за приємними бесідами, цікаві розповіді, веселі анекдоти, спогади про минулі експедиції і КІНО... Розійшлися близько 5ї.

Ранок перейшов майже в обід, ми ж Спелеологи. Знову працювали на понорі. Потихеньку рухаємося вперед в напрямку Смикової ями. Сьогодні день народження Євгена Кислицина. Йому 62. Він сьогодні приготував найсмачніший салат Олів'є. З'їздили за Томом(зі Львова)в Королівку, свято вдалося.Було дуже шумно.Ранок, традиційний завтрак, прощання, і відчуття, що якщо все складеться добре, експедиції будуть знов і знов.

Інна Пасенко.