Експедиції 2026 року

Учасники: Олексій Бабіч, Віталій Громадський, Олег Корбут, Сергій Мусіяченко, Ігор Стефанишин (всі з Києва); Юрій Печура (с. Калинівка); Юрій та Інна Артеменко (Чугуїв); Андрій Адамчак (Івано-Франківськ); Олександр Деревягин (Львів); Олександр Медведєв (Торонто).

Завдання: попрацювати в понорі "Монастирок" та відсвяткувати 18-ту річницю відкриття «Мушкарової ями».

Ціна ДП знову пробила стелю і перевищила 90 грн за літр. Був план поїхати на одній машині, але половині учасників в понеділок потрібно бути на роботі. Довелось брати дві. Вийшло по-багатому, ще й з комфортом. А що, живемо раз і невідомо, що з нами буде завтра.

На традиційному маршруті Чуднів-Любар-Старокостянтинів до об’їзду давно закритого залізничного переїзду додався об’їзд мосту через річку Ібр. Міністр фінансів жаліється на нестачу коштів, але ремонт доріг іде повним ходом. На кому ж тоді уряд економить?

Коли увечері добрались спелео хати в Олексинцях, нас вже очікували Юра, Інна та святковий стіл під старою аличою. Звичного перегляду кіно на цей раз не було, але експедицію ми таки «відкрили». Ну і на цей раз ми нарешті скуштували знаменитого плову, адже до нас повернувся Олексій.

Цього року 24 серпня виповнилось 18 років з дня відкриття печери «Мушкарова яма». Один із учасників знаменитої другої експедиції Сергій Мусіяченко не лише привітав печеру з «повноліттям», а й провів екскурсію для Віталіка, який там вперше.

Всі три дні працювали в понорі «Монастирок». Їздили двома машинами по звичному маршруту: хата в Олексинцях – магазин в Більче – понор – пляж біля ГЕС – хата. В перший робочий день розпочали з розширення входу, який не сподобався Олексію. Він мовчки взяв відбійний молот і відчув себе скульптором. Тривало це два дні і закінчилось лише тому, що йому пора було повертатись в Київ. Іще він трохи «притомився», якщо не вживати лайку. Було весело, траплялись навіть кумедні випадки. Ось, наприклад, Андрій торкнувся каменю, що був заклинений в комині. І цей камінь пішов йому назустріч. За ним посунулись інші. Обвалу не було. Всі каменюки акуратно опустили на дно ходу і винесли на поверхню. Тепер комин чистий і ми плануємо його перетворити на колодязь для витягування відер з печери. Так ми вже робили в 2016 році (експедиція №97), коли досліджували печеру «Ведмежа». Це спрощує роботу в печері, адже тепер не потрібно багато людей для зачистки забою. Власне такий колодязь ми хотіли побудувати ще в 207-й та 208-й експедиціях. Однак припустились помилки і копали не в тому місці. Тому в наступну 212-ту експедицію ми візьмемо не лише прилади для топографічної зйомки, а ще й саморобний бур, який виготовив Олег. Колись у нас вже був професійний геологічний бур, який допомагав в аналогічних ситуаціях, однак його довелось повернути власнику. Тепер спробуємо саморобний, може з того щось вийде.

Якщо пам’ятаєте, в попередній експедиції ми добрались до вузької тріщини, замитої сміттям. Тому робота в забої розпочалась з розширення цієї вертикальної тріщини, щоб там було зручно копати колодязь. На це пішов день. Другого дня ми почали прибирали сміття, що залишила весняна повінь. Потім перейшли до копання чорнозему, який змила з поля та сама повінь. Коли заглибились десь на метр, в стіні почав проглядатись отвір. Утворилась черга охочих покопати. Навіть житель далекого Торонто, що в Канаді, не втримався і долучився до цікавої роботи. Глибина колодязя росла прямо на очах. Ширина отвору теж збільшувалась, поки не досягла пів метра. Спробували просунути в отвір 60 см лом. Зайшов весь. Отже це не заглиблення в стіні. Всім хотілось дізнатись, що там далі. Однак на поверхні смеркалось, а нам ще треба було встигнути на річку. Купались вже під зоряним небом.

У неділю рано вранці більшість учасників роз’їхались по домівкам і ми залишились утрьох. В магазин не поїхали, а одразу до понору, щоб продовжити копати. Для повноцінної роботи було потрібно шестеро, тому ми почали висипати ґрунт з колодязя прямо на дно ходу. До вечора там вже було неможливо пройти, тому довелось виповзати. Отвір спочатку нагадував трубу, однак потім ми виявили вертикальну тріщину в підлозі шириною десь 20 см. Як і труба, ця тріщина повністю замита землею. Хоч сам колодязь вже в зріст людини, його необхідно і далі поглиблювати. Можливо відкриються інші замиті відгалуження чи проходи. Також копати виявлений горизонтальний хід буде зручніше стоячи, аніж лежачи чи навприсідки. На цьому роботи було завершено і проведено фото та відео зйомку. Як я вже згадував, нас залишилось троє, тому спорядження до машини перенесли за декілька разів.

Вечеряли не на вулиці (похолодало), а на кухні під рок композиції 70-х та 80-х. Було, як тепер кажуть, атмосферно. В понеділок довелось трохи прибратись, не лише за собою, а й за усіма. Все ж таки приємно приїжджати в чисту хату. До Києва доїхали ще по світлому, однак наступного разу вже будемо жити за «зимовим часом». Дякую що дочитали. Кому цікаво, то є фільм про здобутки в забої за посиланням.

Наступна експедиція запланована на 24-28 вересня. До зустрічі!

Дякую всім учасникам та сусідам Марії і Володимиру.

Слава Україні!

Ми переможемо.

Ігор Стефанишин

м. Київ 12.09.2026

Учасники: Олександр Вексельман, Віталій Громадський, Євген Кислицин, Олег Корбут, Інна Пасенко, Микола Соловйов, Ігор Стефанишин (всі з Києва); Юрій Печура (с. Калинівка); Сергій Єпіфанов (Тернопіль); Андрій Адамчак (Івано-Франківськ); Зоя Гончарова (Чортків).

Завдання: попрацювати в понорах "Шабський" та "Монастирок".

Звичка «багатих» їздити з Києва на трьох машинах (3+3+2) у нас затримається схоже надовго. Поясню. До Великої війни ми могли їздити вночі, тому вирушали зі столиці в четвер о 17-й, а повертались в неділю. Два дні при цьому були присвячені роботам в печерам. Коли заборонили пересуватись по ночам і суттєво зросла вартість пального (а хтось ще пам’ятає ціну ДП взимку 2022-го), довелось стартувати в четвер вранці і повертатись в понеділок ввечері. Тепер ми можемо працювати не два, а три дні (це в півтора рази більше можна зробити). Однак не у всіх є можливість брати додаткову відпустку на три дні. Лишень у пенсіонерів з цим немає проблем. Можливо тому у нас середній вік учасників експедиції за регулярними підрахунками Євгена коливається біля позначки 60.

Також з березня цього року ми обираємо один і той самий короткий маршрут Чуднів-Любар-Старокостянтинів, кожного разу сподіваючись вже не їхати з Чудніва по об’їзду. На цей раз помітили ремонт дороги Н-03 поруч з закритим залізничним переїздом і подумали: а раптом відкрили? Ні, не відкрили, але надія помирає останньою.

Всі три дні працювали в понорах «Шабський» та «Монастирок». Коля, Женя, Вєка, Піф та Віталік обрали для себе звичне місце робіт, а решта перевіряли удачу на новому об’єкті. Погода нас балувала два дні, а на третій випробувала зливою та затяжним дощем. Під це стихійне лихо потрапили разом з нами і гості з Чорткова. Ми настільки довірились прогнозу погоди, що навіть тент з собою не прихопили. Буде всім урок на майбутнє.

В «Шабському» хлопці ще більше розширили підхід та сам поворот в нижньому забої. Також повністю перетягали каміння з верхнього забою в «Музейну кімнату». Вільного місця там майже не залишилось. Потрібно буде наступного разу все винести звідти на поверхню.

В «Монастирку» ми змогли не лише пройти від лівого повороту, що під колодязем, до наступного, а й пройти його. За ним одразу починається спуск у вузьку тріщину, забитий сміттям. Тяга повітря при цьому достатньо відчутна. Хотіли ще розширити підходи перед спуском, але вже не вистачило часу. Продовжимо в наступну поїздку.

А тепер згадаю можливо про найголовніше. Раніше, щоб зазирнути вперед по ходу і оцінити перспективу, ми використовували відеокамеру на довгій палиці (Selfie Stick). Однак це не працювало, якщо хід починав кудись повертати або опускатись. На цей раз Олег придбав дитячу забавку – невеличку машинку з ліхтарем та вбудованою камерою. Керування рухом здійснюється зі смартфона по WiFi. Зображення з камери відображається також у смартфоні. Цю машинку ми протестували спочатку на поверхні, а потім в обох забоях «Шабського». Не все добре вийшло, потрібно буде зменшити висоту пристрою та покращити зв'язок на великій відстані. Однак ідея всім сподобалась. У фільмі я порівняв нашу машинку з НРК, який використовують ЗСУ. Але буде правильно називати ПРК, адже їздить він під землею. Керування здійснюється в режимі FPV.

Як і в минулу експедицію у нас знову були гості: спочатку навідались Іван Остафійчук та Олег Томчук, а на завершення робіт приїхав Володя Снігур із Зоєю.

Можливо я не все пригадав, тому раджу переглянути відео версію подій в експедиції, доступну за посиланням.

Наступна експедиція запланована на 20-24 серпня. До зустрічі!

Дякую всім учасникам та сусідам Марії і Володимиру.

Слава Україні!

Ми переможемо.

Ігор Стефанишин

м. Київ 29.07.2026

Учасники: Віталій Громадський, Едуард Дзюба, Євген Кислицин, Олег Корбут, Микола Соловйов, Ігор Стефанишин (всі з Києва); Юрій Печура (с. Калинівка); Юрій Артеменко (Чугуїв); Андрій Адамчак (Івано-Франківськ).

Завдання: попрацювати в понорах "Шабський" та "Монастирок".

Щоб я там раніше не говорив про героїзм чи романтику зимових експедицій, літо є літо. Сонце, річка, ягоди, гриби і … печери. За всім цим ми вранці вирушили з Києва. Знову поїхали на трьох машинах, бо Юрі дуже подобається подорожувати на власній Suzuki Jimny. Маршрут теж не змінювали, лишень представники ТЦК на цей раз чомусь на нас не звернули уваги. Можливо вже опанували наш лозунг «Під землею місця вистачить усім»? Як би там не було, але про всяк випадок футболки з відповідним написом ми зробимо. Як і обіцяв прогноз, на під’їзді до Олексинців погода почала псуватись. Про небу плили важкі дощові хмари. В повітрі стояв запах дощу. Під вечір він почав падати і не припинявся всю ніч. Однак всім було байдуже, бо знову на вечерю були пельмені, зварені на індукційній плиті. Потреби в багатті не було. Звісно це не так смачно як плов, але як мінімум швидко. Незабаром до нас навідались гості. Це приїхали з Хмельницького Наталя Вайвала та Юра Лісовий. Усі давненько не бачились, тому було про що поговорити. Під чудове вино, яким нас пригостили гості, переглянули не лише фільми про цьогорічні експедиції, а й згадали далекі 80-ті на Кавказі.

Наступного ранку гості поспішно зібрались і поїхали. При цьому позабували свої речі, а от дощ вони прихопили з собою. Ми цим скористались і почали збиратись до роботи. Олег з Едіком залишились на хаті, решта поїхали до понорів. Юра Артеменко, Коля та Женя покращували підходи та розширяли нижній забій в «Шабському». А Юра Печура, Ігор та Віталік не просто покращували, а вирубували відбійним молотом хід до колодязя. Так само ми працювали і в суботу, лишень до нас доєднався Андрій з Франківська. За цих пару днів нам вдалось розширити під габарити Юри прохід до колодязя, а також частково почистити останній. Після чого ми продовжили довбати далі, повернувши вліво. Там за метр вже видніється ще один лівий поворот і спуск униз. Пролізти туди і розгледіти детальніше поки неможливо, тому застосували селфі палицю з телефоном. В наступну експедицію, я сподіваюсь, ми здолаємо цю перешкоду і вийдемо до спуску. А які успіхи в домашніх майстрів? Вони зробили неймовірне і тепер і нас є новий туалет. Краще за мене про це і не тільки розкаже фільм. Також на кухні тепер висить бойлер на 200 л. Залишилось опустити в криницю помпу, прокласти трубопровід та змонтувати крани. Я вже не кажу про плани побудувати душ та сауну. Якщо всі доєднаються до спільної справи, то в нас все вийде!

У неділю четверо учасників змушені були повернутись до Києва, а решта зосередилась на понорі «Шабський». Нас було п’ятеро і цього було замало для очистки забою на поверхню. Крім того, як я вже писав раніше, у нас вкрали трос, що висів на вході. Тому каміння з забою склали в проході з «Музейної кімнати». Коли буде можливість, тоді приберемось. А поки наші зусилля були спрямовані на нижній забій. Ми поспішали, бо погода знову зіпсувалась і з години на годину очікувалась злива. Однак це не вплинуло на результат. Знову завдячуючи відбійному молоту вдалось добратись повороту і навіть спробувати покопати за ним. Підлога виявилась з каменю, хоч на камеру здавалась земляною. На більше досліджень не було часу, як і на те щоб покупатись в річці. Починався дощ, а коли добрались хати, то вже лило як з відра. Андрій поїхав до Франківська, а ми приготували гречку. Вийшло дуже смачно, Коля два рази просив добавки!

Понеділок. Поснідали, прибрали і в дорогу. Крім «пиріжків» нікуди не заїжджали, тому о 8-й вечора були в Києві. Наступна експедиція запланована на 16-20 липня.

До зустрічі!

Дякую всім учасникам та сусіду Володимиру.

Слава Україні!

Ми переможемо.

Ігор Стефанишин

м. Київ 24.06.2026

Учасники: Олександр Вексельман, Віталій Громадський, Євген Кислицин, Олег Корбут, Інна Пасенко, Микола Соловйов, Ігор Стефанишин (всі з Києва); Юрій Печура (с. Калинівка); Дмитро Тюрин (Бориспіль); Андрій Адамчак (Івано-Франківськ); Олег Томчук (с. Королівка).

Завдання: попрацювати в понорах "Шабський" та "Монастирок".

Не буду зупинятись на тому, як ми добирались, бо там все без змін. Лише згадаю, що на цей раз нас зупинили на в’їзді до Хмельницького співробітники поліції та ТЦК. Звісно спочатку була перевірка документів, а потім вони поцікавились куди прямуємо та чому такі «веселі». Ми їм пояснили, що є спелеологами (не плутати з філателістами). Це не допомогло. Лише під час читання на подарованій їм візитівці нашого девізу "Під землею місця вистачить усім" та пропозиції доєднатись до нас, вони чомусь хутко повтікали. Цей вислів мабуть має якусь магічну силу? То може виготовити футболки з відповідним написом?

В серпні виповниться вже три роки, як ми «копаємо» "Шабський". Відверто кажучи, я вже трохи втомився писати звіти про наші здобутки, а от команда «самураїв» наполегливо продовжує рухатись вперед. Останнім часом учасників побільшало. Щоб усі охочі могли спробувати себе в цій справі, роботи велись одночасно на двох понорах: Коля, Женя, Вєка, Віталька та Том продовжили працювати на "Шабському", а Дмитро, Олег, Інна, Юра, Ігор та Андрій почали розкопувати "Монастирок". Ніхто не скучав без роботи. З електричного інструменту в нас були в наявності акумуляторний перфоратор та потужний відбійний молот з бензиновим генератором. Кожна команда працювала з ними по черзі. По невідомим причинам не всі полюбили «забавку» справжніх чоловіків, яка може давати неймовірний результат. Для цього секція печерних важкоатлетів (Олексій Бабіч, Юрій Печура та я) запрошує бажаючих опанувати важкий відбійний молот. Навіщо вам худнути, щоб протиснутись вперед, якщо можна просто розширити хід? 😀

Погода була чудова, сонце гріло, але ще не припікало. Комарі та мошка не докучали. Ідеальні умови для роботи на поверхні. І ми цим скористались. Нажаль нічого не можу сказати про наші результати в понорі "Шабський", бо всі три дні працював в "Монастирку". Можливо хтось забажає розповісти про це окремо?

В минулу експедицію лише Інна змогла протиснутись у вузькій хід, промитий потоком весняної повені. З розширення цього проходу ми й почали свою роботу. Метод, випробуваний ще в 199-й експедиції, показав свою ефективність. Важкий молот в руках Юри просто виривав шматки гіпсу зі стіни, збільшуючи прохід прямо на очах. Одночасно почали розкопувати старий колодязь, який колись слугував поглиначом потоків води. Коли глибина досягла 3-х метрів, стало зрозуміло що десь промахнулись. Ми копали вниз, орієнтуючись по гіпсовій стіні та думаючи, що це частина колодязя. Насправді ми опускались по бортовій стіні карстового масиву, а вхід до колодязя був десь поруч. Тоді зробили спробу пробити на дні горизонтальний хід в сторону старого входу. Пройшли пів метра і уперлись в міцну стіну. Чи можна це назвати невезінням, чи просто «шара» не пройшла? Однак нам вдалось потрапити на дно колодязя по ходу, промитому водою. Над головою висить багато каміння (вапняк), яке необхідно буде прибрати. Це вже завдання для наступної експедиції. Також мені вдалось просунути камеру і заглянути в наступний лівий поворот. Складно коментувати побачене, гадаю кожен сам вирішить що там далі може бути.

В неділю по закінченню робіт ми вперше в цьому році поїхали на пляж біля ГЕС, по дорозі прикупивши в місцевому маркеті "Brut", та відкрили не лише пляшку, а й сезон купання!

Понеділок, пора повертатись до Києва. Поснідали, прибрали, склали та замкнули. І в дорогу. Погода все ще була сонячною і ми цим скористались, відвідавши непрацюючий кар’єр біля села Закупне, що на Хмельниччині. Те, що ми раніше вважали входом до штольні, виявилось залишками фундаменту якогось демонтованого механізму. Нічого цікавого, але дуже красиво. Скажімо так - Instagram майданчик. Десь о 9-й вечора добрались столиці. Тут все без змін: тривога, дрони, ракети. Але життя продовжується і в червні ми знову спробуємо перетворити один із понорів в печеру.

Відео версія подій в експедиції доступна за посиланням.

Дякую всім учасникам та сусіду Володимиру.

Слава Україні.

Ми переможемо.

Ігор Стефанишин

м. Київ 04.06.2026

Учасники: Олексій Бабіч, Олександр Вексельман, Віталій Громадський, Євген Кислицин, Сергій Мусіяченко, Інна Пасенко, Микола Соловйов, Ігор Стефанишин (всі з Києва); Юрій Печура (с. Калинівка); Юрій Артеменко (Чугуїв); Сергій Єпіфанов та Борис Максимов (Тернопіль); Павло Купріч (Чернівці); Олександр Медведєв (Торонто); Лариса Бутенко (Львів) та Олег Томчук (с. Королівка).

Завдання: попрацювати в понорі "Шабський", оглянути стан печери "Трийця" та понору "Монастирок".

Дві експедиції поспіль ми закликали романтиків разом шукати пригод. Це допомогло. В п’ятницю за вечірнім столом сиділо аж 16 людей, хоча визнаю що місця вже трохи бракувало. Хоч спальних місць було вдосталь, дехто все ж таки ночував в гаражі. Романтики одним словом.

Але повернімось до початку експедиції. Завчасно домовились в четвер дуже рано вирушити в дорогу. Однак вечір середи зіпсував цей красивий задум і лише 0 9-й ми змогли зібратись на "Дачній". Їхали аж на трьох машинах (2+4+4). А ви ціни на паливо бачили? Але то таке, на тютюні та віскі ми ж не економимо 🙂. Хоч в країні нарешті розпочали ремонт доріг, маршрут наш залишився попереднім (Житомир-Чуднів-Любар-Хмельницький). От якби відновили міст біля Чудніва, то було б зовсім добре. Коли добрались Олексинців, то по-перше було ще сонце. А по-друге нас під хатою вже чекали Піф та Том з Ларисою. Поки Льоша з помічниками готував за власним рецептом плов, активісти швиденько зварили пельмені та «відкрили» експедицію. А завершилось наше свято традиційним переглядом фільмів про минулі поїздки та пригоди.

В п’ятницю вранці хтось поснідав вечерею, хтось з’їв бутерброд, а дехто лише кави попив. Після чого всі помчались до понору. Ґрунт повністю просох і нам вдалось заїхати прямо до табору. Снігу ніде, навіть на дні колодязю не залишилось. А от печера ще пам’ятає цю зиму! Хоч ми зробили достатньо довгу паузу між поїздками, це не допомогло, вологість та болото залишились. На дні понору в забої вода вже не текла, але калюжі нікуди не поділись. Тому вирішили, що в цей день потрібно вибрати на поверхню все каміння та глину, які накопичились з Нового року. Якщо пам’ятаєте, то я вже розповідав як взимку чи то від снігу чи від старості вломився патик над колодязем. На його місці хлопці вирішили натягнути стального троса і їм це вдалось. Хоч він старий та іржавий, його вистачить надовго якщо звісно хтось не вкраде 🙂. Невдовзі до нас приєднався Купріч, а десь ополудні приїхали Максимов з Медведєвим. Людей було достатньо, тому я з Павлом та Олександром вирішили перевірити стан печери "Трийця", в якій ми не працюємо вже декілька років. Ні в селі Пилипче, ні на його околицях нічого не змінилось. В печері теж все було по-старому, навіть наш возик зберігся. На верхньому ярусі в залі "Гуано" нас зустріла колонія кажанів. Ми не стали їх тривожити, лише сфотографували та передали всю інформацію Петру Площанському. Спеціалісти знають що далі робити. Повертаючись з Пилипче, заглянули в урочище "Муравинець", де оглянули печеру "Двох озер", в яку втікає потічок. Коли вийшли з лісу, то нас вже очікував наш давній друг Степан з Іване-Пусте. З ним теж давно не бачились, тому було про що поговорити. Але на годиннику була восьма вечора і нас вже зачекались в Олексинцях. Далі було свято. Довелось ще додати стола, бо нас було вже 16 і місця для всіх не вистачало. Решта всього було вдосталь. Далеко за північ розійшлись самі витривалі учасники.

В суботу вранці нарешті поміняли на машині Максимова гальмівні колодки. Були труднощі, бо колодки стерлись до металу. Але ми впорались і незабаром Медведєв та Купріч полишили спелео хату. Решта попрямувало до понору. Виявилось, що вчора вибрали не все каміння. Тому довелось продовжити це заняття. Як і в попередній день людей було вдосталь, тому я разом з Вєкою та Інною заскочили на сусідній понор "Монастирок". А там все сильно змінилось. Була велика вода і вона промила основний хід, що веде під гіпсову стінку. Раніше ми пробували його прокопати, але безрезультатно. А тепер вже не треба 🙂. Інні вдалось протиснутись вперед і потрапити в невелику кімнату. Далі хід повертає в сторону і видніється колодязь, забитий камінням. З інструменту у нас була лише лопата, тому дослідження на цьому закінчились. Натомість було розпочато копання старого вертикального входу, заваленого будівельним сміттям та чорноземом. Потрібно буде вкопатись десь на метр-два, щоб потрапити в туж кімнату. Після цього можна вже буде розбирати завал і витягати все одразу на поверхню. З цією радісною новиною повернулись до табору, де якраз розпочався обід. До вечора ще були спроби попрацювати в забої малим перфоратором, але результат не вразив. Тут потрібен великий відбійний молот, який поки в ремонті. Все тут описане є завданням вже для наступної експедиції, бо в неділю ми влаштували собі вихідний і поїхали в гості до Щербицького. Заодно бажаючі оглянули печеру Атлантида. Без бані теж не обійшлось. Найкращий банник Коля для цього прикупив аж пару віників. За вечерею влаштували для господарів кінозал. Їм сподобалось, хочуть мати теж такий.

Понеділок. І цим все сказано. Повертаємось до Києва. Десь о восьмій вечора в’їхали до столиці. Експедиція завершилась. Пора готуватись до наступної. Вона обіцяє бути ще цікавішою. Можливо нам повезе в "Монастирку" ?

Відео версія подій експедиції доступна за посиланням.

Дякую всім учасникам та сусіду Володимиру.

Слава Україні.

Ми переможемо.

Ігор Стефанишин

Учасники: Олексій Бабіч, Олександр Вексельман, Віталій Громадський, Інна Пасенко, Микола Соловйов, Ігор Стефанишин (всі з Києва); Сергій Єпіфанов (Тернопіль); Андрій Адамчак (Івано-Франківськ) та Олег Томчук (с. Королівка).

Завдання: зайти в понор "Шабський" та попрацювати в ньому.

Минула експедиція отримала назву полярна (арктична) через випробовування морозом та снігом, які ми успішно подолали. Вже на закритті майже всі мріяли, що в наступну буде тепло. Урок всім на майбутнє: пам’ятайте, що бажання потрібно чітко формулювати. Бо буде не так, як очікували. Що саме пішло не так дізнаєтесь згодом.

Зустрілись о 8-й біля Novus, що на Житомирській. На «Дачній» дочекались Вєку з Інною, обмінялись пасажирами та речами і гайда в путь. В минулу експедицію ми добирались через Вінницю і дорога здалась нам жахливою. Цього разу після невеликої дискусії вирішили спробувати через Чуднів-Любар-Старокостянтинів. І не пожалкували. Стан дороги після листопаду 2025 майже не змінився. Об’їзд біля Чудніва жахливий, решта шляху в задовільному стані. Біля Денешів зупинились, щоб посмакувати пиріжками, які нам передав в дорогу Олег Корбут. Як зазвичай в Правдівці попили чаю, а в Городку купили харчів на весь час експедиції. Дорогою наздогнали Opel з Єпіфановим та Томчуком. Вже смеркалось, коли добрались Олексинців. На вулиці було тепло, але хата ще не нагрілась. Льоша розпалив піч. Ще він хотів приготувати плов, але ми його вмовили перенести це на завтра. А ще він погодився на заморожені пельмені 🙂. За годину всі сіли за стіл, де були вже знамениті «кораблики» і закуска. По завершенні свята було КІНО.

Ранок п’ятниці розпочався трохи пізно. Після сніданку почали збиратись до понору. Всі постійно щось шукали і тому лише об 11-й нарешті виїхали з села. Снігу на полі майже не залишилось, ґрунт весь розтанув і заїхати до понору чи хоча б на горба годі було мріяти. Машини довелось полишити на обочині і все спорядження перенести на собі. Відчували себе віслюками. Коли добрели понору, то виявилось що весь схил горбу був вкритий снігом. Якби у нас були санчата чи лижі, то можна було б згадати дитинство 🙂. Біля вогнища сніг трохи просів, а от «шапка» над колодязем не змінилась. І це було проблемою. По-перше вона могла впасти і закрити прохід в печеру. По-друге сніг танув і стікав в … печеру. Наш понор завжди був сухим і чистим. Після нього комбінезон можна було не прати, лише струсити пил. А тепер там текла вода, утворюючи калюжі з болотом. Як це виглядало можна побачити у фільмі. Ми виявились до цього не готові. У нас не було гідрокостюмів, тому комбінезони одразу промокали наскрізь до білизни. Зважаючи на цю ситуацію залізти та попрацювати в забої можна було лиш раз на день. Не всі скористались такою рідкісною можливістю і залишись сухими.

Всі три дні працювали в нижньому забої. Спочатку спробували «цукерки», але вийшло якось слабенько. Звичайний перфоратор в руках Миколи зробив купу щебню, а нам хотілось чогось Великого та Прекрасного. Лише коли запрацював відбійний молот ситуація покращилась. Але виникла проблема: куди дівати каміння? Перекладини над колодязем вже немає і заміну їй ми не зробили. Довелось всю породу скласти в верхньому забої, засипавши його майже доверху. Це трохи дурна робота, доведеться потім витягати, але що поробиш. За три дні ми розібрали праву стіну забою десь на пів метра вперед. Тепер там може вільно працювати люба людина, що не знайома з фітнесом. До повороту нам залишилось ще пройти 30-40 см. Можливо це станеться наступного разу і ми побачимо на власні очі продовження печери. Перед виходом на поверхню я переконав себе лягти в калюжу, щоб зняти відео для цього фільму.

В понеділок прокинулись рано, поснідали, трохи прибрали в хаті і поїхали до Києва. Маршрут знову обрали через Старокостянтинів, адже поки кращого не існує. «Мокра» експедиція завершилась. Майбутня поїздка буде мабуть вже після Великодня. За цей час сподіваємось не лише розтане снігова «шапка», а й печера повністю просохне.

Подяка: мамі Олега за смачні пиріжки, Мирославу за екскурсію по Вертебі, сусіду Володимиру за повсякденну допомогу.

Слава Україні.

Ми переможемо.

Ігор Стефанишин

м. Київ 22.03.2026

Учасники: Віталій Громадський, Євген Кислицин, Сергій Мусіяченко, Микола Соловйов, Ігор Стефанишин (всі з Києва); Сергій Єпіфанов (Тернопіль).

Завдання: добратись до понору "Шабський" та попрацювати в ньому.

Краще нас ніхто не проживає. Кращий час ніколи не настане. © Domiy. (©)

Можливо не всі люди з цим погодяться? Однак п’ятірка киян вирішила більше не чекати сприятливих погодних умов та наважилась випробувати і себе і транспорт. Що з цього вийшло? Полярна експедиція: Зима. Мороз. Хуртовина. Заметілі. Світло декілька годин на добу. «Джерело» дров закінчилось. Вода в хаті позамерзала. Цілодобово повітряні тривоги. Це вже не романтика, це божевілля! Далі краще не читати.

А тепер в деталях. Зустрілись десь о 8-й біля Novus, що на Кільцевій. Кави попити не встигли бо поспішали полишити засніжений Київ з нечищеними дорогами. Лишень за півгодини зупинись на заправці щоб поснідати та нарешті скуштувати запашної кави. Свіжий сніг заповнив всі вибоїни на дорогах, від чого вони стали напрочуд гладкими та рівними. З піднесеним настроєм домчали до Вінниці. Снігу там було вже не так багато, як в столиці. До речі, місцева команда спелеологів дотрималась минулої обіцянки поїхати в «наступну» і до цієї експедиції знову не приєдналась 🙂. Однак я вірю, що колись таки буде ця «наступна»!

Коли зупинились в Правдівці, то фортуна наче підморгнула і я забрав останній пиріжок з маком. Як тобі таке «Ребе»? В Городку закупили їжі і повторили перевірений лайфхак з напівфабрикатами. От якби ще й на додачу приїхав «Піф» і розпалив піч в хаті, то все було б ідеально. Але цього в четвер не трапилось. На додачу ще й газовий балон замерз від холодів. Приготували вечерю на печі. Привітали «юного» дідуся (себто мене). Потім було кіно, але не всі витримали. Спали одягнуті в спальниках. Іноді нас зігрівала Миколина собака «Дора», яка шукала собі місце. А може це ми її гріли? Не знаю. Було темно.

Вранці фортуна знову навідалась до нас. Це приїхав «Піф». Нас стало шестеро. Ми поснідали, зібрали спорядження і рушили на понор. Дорога на Монастирок була проїзна, а от з’їхати з неї на поле було неможливо. Довелось прокопати в снігу прохід для машини. Втратили півгодини, але хоч трохи зігрілися. Микола зумів заїхати по полю аж на верх горба. Далі був глибокий сніг і ми не ризикнули ставити автомобіль біля понору. Якщо минулого разу все спорядження учасники носили на собі, то тепер у нас були санчата! Нашому генератору таки сподобалось, як його постійно катали на них туди сюди 🙂. На полі снігу було мало, чого не скажеш про табір біля понору. Північний тин затримав сніг і його глибина сягала понад пів метра. Довелось розкопувати місце під багаття та шукати чайники. Сам колодязь теж був засніжений, однак прохід до печери залишився відкритим і можна було прямо по сніжнику з’їхати до «Сідниць». Ще зігнила та вломилась гілка над колодязем, через яку ми тягали мотузку.

Всі три дні ми працювали в нижньому забої. Спочатку спробували цукерки, але з цього нічого не вийшло. Тоді перейшли до важкої техніки – перфоратора та відбійного молота. Виходило добре, але повільно. Весь час була хороша тяга повітря з поверхні в печеру. Тому вся пилюка від гіпсу летіла в середину печери, осідаючи на стінах білими порохами. В неділю на завершення робіт провели розвідку ходу, що попереду. Протиснутись і заглянути за поворот нікому не вдалось, однак вийшло просунути туди камеру та зробити відео. Воно не якісне, не вистачає освітлення та різкості, однак сильно заманює нас потрапити туди найближчим часом. Переглянути весь фільм можна тут.

Частина команди повернулась в Київ ще в неділю. Робота то святе, особливо якщо за неї платять гроші. Решта добралась столиці в понеділок ввечері. Полярна експедиція завершилась.

До зустрічі навесні!

Традиційна подяка: сусіду Володимиру за повсякденну допомогу.

Слава Україні.

Ми переможемо.

Ігор Стефанишин

м. Київ 22.02.2026