Експедиції 2026 року
Учасники: Віталій Громадський, Євген Кислицин, Сергій Мусіяченко, Микола Соловйов, Ігор Стефанишин (всі з Києва); Сергій Єпіфанов (Тернопіль).
Завдання: добратись до понору "Шабський" та попрацювати в ньому.
Краще нас ніхто не проживає. Кращий час ніколи не настане. © Domiy. (©)
Можливо не всі люди з цим погодяться? Однак п’ятірка киян вирішила більше не чекати сприятливих погодних умов та наважилась випробувати і себе і транспорт. Що з цього вийшло? Полярна експедиція: Зима. Мороз. Хуртовина. Заметілі. Світло декілька годин на добу. «Джерело» дров закінчилось. Вода в хаті позамерзала. Цілодобово повітряні тривоги. Це вже не романтика, це божевілля! Далі краще не читати.
А тепер в деталях. Зустрілись десь о 8-й біля Novus, що на Кільцевій. Кави попити не встигли бо поспішали полишити засніжений Київ з нечищеними дорогами. Лишень за півгодини зупинись на заправці щоб поснідати та нарешті скуштувати запашної кави. Свіжий сніг заповнив всі вибоїни на дорогах, від чого вони стали напрочуд гладкими та рівними. З піднесеним настроєм домчали до Вінниці. Снігу там було вже не так багато, як в столиці. До речі, місцева команда спелеологів дотрималась минулої обіцянки поїхати в «наступну» і до цієї експедиції знову не приєдналась 🙂. Однак я вірю, що колись таки буде ця «наступна»!
Коли зупинились в Правдівці, то фортуна наче підморгнула і я забрав останній пиріжок з маком. Як тобі таке «Ребе»? В Городку закупили їжі і повторили перевірений лайфхак з напівфабрикатами. От якби ще й на додачу приїхав «Піф» і розпалив піч в хаті, то все було б ідеально. Але цього в четвер не трапилось. На додачу ще й газовий балон замерз від холодів. Приготували вечерю на печі. Привітали «юного» дідуся (себто мене). Потім було кіно, але не всі витримали. Спали одягнуті в спальниках. Іноді нас зігрівала Миколина собака «Дора», яка шукала собі місце. А може це ми її гріли? Не знаю. Було темно.
Вранці фортуна знову навідалась до нас. Це приїхав «Піф». Нас стало шестеро. Ми поснідали, зібрали спорядження і рушили на понор. Дорога на Монастирок була проїзна, а от з’їхати з неї на поле було неможливо. Довелось прокопати в снігу прохід для машини. Втратили півгодини, але хоч трохи зігрілися. Микола зумів заїхати по полю аж на верх горба. Далі був глибокий сніг і ми не ризикнули ставити автомобіль біля понору. Якщо минулого разу все спорядження учасники носили на собі, то тепер у нас були санчата! Нашому генератору таки сподобалось, як його постійно катали на них туди сюди 🙂. На полі снігу було мало, чого не скажеш про табір біля понору. Північний тин затримав сніг і його глибина сягала понад пів метра. Довелось розкопувати місце під багаття та шукати чайники. Сам колодязь теж був засніжений, однак прохід до печери залишився відкритим і можна було прямо по сніжнику з’їхати до «Сідниць». Ще зігнила та вломилась гілка над колодязем, через яку ми тягали мотузку.
Всі три дні ми працювали в нижньому забої. Спочатку спробували цукерки, але з цього нічого не вийшло. Тоді перейшли до важкої техніки – перфоратора та відбійного молота. Виходило добре, але повільно. Весь час була хороша тяга повітря з поверхні в печеру. Тому вся пилюка від гіпсу летіла в середину печери, осідаючи на стінах білими порохами. В неділю на завершення робіт провели розвідку ходу, що попереду. Протиснутись і заглянути за поворот нікому не вдалось, однак вийшло просунути туди камеру та зробити відео. Воно не якісне, не вистачає освітлення та різкості, однак сильно заманює нас потрапити туди найближчим часом. Переглянути весь фільм можна тут.
Частина команди повернулась в Київ ще в неділю. Робота то святе, особливо якщо за неї платять гроші. Решта добралась столиці в понеділок ввечері. Полярна експедиція завершилась.
До зустрічі навесні!
Традиційна подяка: сусіду Володимиру за повсякденну допомогу.
Слава Україні.
Ми переможемо.
Ігор Стефанишин
м. Київ 22.02.2026