Експедиції 2026 року

Учасники: Олексій Бабіч, Олександр Вексельман, Віталій Громадський, Інна Пасенко, Микола Соловйов, Ігор Стефанишин (всі з Києва); Сергій Єпіфанов (Тернопіль); Андрій Адамчак (Івано-Франківськ) та Олег Томчук (с. Королівка).

Завдання: зайти в понор "Шабський" та попрацювати в ньому.

Минула експедиція отримала назву полярна (арктична) через випробовування морозом та снігом, які ми успішно подолали. Вже на закритті майже всі мріяли, що в наступну буде тепло. Урок всім на майбутнє: пам’ятайте, що бажання потрібно чітко формулювати. Бо буде не так, як очікували. Що саме пішло не так дізнаєтесь згодом.

Зустрілись о 8-й біля Novus, що на Житомирській. На «Дачній» дочекались Вєку з Інною, обмінялись пасажирами та речами і гайда в путь. В минулу експедицію ми добирались через Вінницю і дорога здалась нам жахливою. Цього разу після невеликої дискусії вирішили спробувати через Чуднів-Любар-Старокостянтинів. І не пожалкували. Стан дороги після листопаду 2025 майже не змінився. Об’їзд біля Чудніва жахливий, решта шляху в задовільному стані. Біля Денешів зупинились, щоб посмакувати пиріжками, які нам передав в дорогу Олег Корбут. Як зазвичай в Правдівці попили чаю, а в Городку купили харчів на весь час експедиції. Дорогою наздогнали Opel з Єпіфановим та Томчуком. Вже смеркалось, коли добрались Олексинців. На вулиці було тепло, але хата ще не нагрілась. Льоша розпалив піч. Ще він хотів приготувати плов, але ми його вмовили перенести це на завтра. А ще він погодився на заморожені пельмені 🙂. За годину всі сіли за стіл, де були вже знамениті «кораблики» і закуска. По завершенні свята було КІНО.

Ранок п’ятниці розпочався трохи пізно. Після сніданку почали збиратись до понору. Всі постійно щось шукали і тому лише об 11-й нарешті виїхали з села. Снігу на полі майже не залишилось, ґрунт весь розтанув і заїхати до понору чи хоча б на горба годі було мріяти. Машини довелось полишити на обочині і все спорядження перенести на собі. Відчували себе віслюками. Коли добрели понору, то виявилось що весь схил горбу був вкритий снігом. Якби у нас були санчата чи лижі, то можна було б згадати дитинство 🙂. Біля вогнища сніг трохи просів, а от «шапка» над колодязем не змінилась. І це було проблемою. По-перше вона могла впасти і закрити прохід в печеру. По-друге сніг танув і стікав в … печеру. Наш понор завжди був сухим і чистим. Після нього комбінезон можна було не прати, лише струсити пил. А тепер там текла вода, утворюючи калюжі з болотом. Як це виглядало можна побачити у фільмі. Ми виявились до цього не готові. У нас не було гідрокостюмів, тому комбінезони одразу промокали наскрізь до білизни. Зважаючи на цю ситуацію залізти та попрацювати в забої можна було лиш раз на день. Не всі скористались такою рідкісною можливістю і залишись сухими.

Всі три дні працювали в нижньому забої. Спочатку спробували «цукерки», але вийшло якось слабенько. Звичайний перфоратор в руках Миколи зробив купу щебню, а нам хотілось чогось Великого та Прекрасного. Лише коли запрацював відбійний молот ситуація покращилась. Але виникла проблема: куди дівати каміння? Перекладини над колодязем вже немає і заміну їй ми не зробили. Довелось всю породу скласти в верхньому забої, засипавши його майже доверху. Це трохи дурна робота, доведеться потім витягати, але що поробиш. За три дні ми розібрали праву стіну забою десь на пів метра вперед. Тепер там може вільно працювати люба людина, що не знайома з фітнесом. До повороту нам залишилось ще пройти 30-40 см. Можливо це станеться наступного разу і ми побачимо на власні очі продовження печери. Перед виходом на поверхню я переконав себе лягти в калюжу, щоб зняти відео для цього фільму.

В понеділок прокинулись рано, поснідали, трохи прибрали в хаті і поїхали до Києва. Маршрут знову обрали через Старокостянтинів, адже поки кращого не існує. «Мокра» експедиція завершилась. Майбутня поїздка буде мабуть вже після Великодня. За цей час сподіваємось не лише розтане снігова «шапка», а й печера повністю просохне.

Подяка: мамі Олега за смачні пиріжки, Мирославу за екскурсію по Вертебі, сусіду Володимиру за повсякденну допомогу.

Слава Україні.

Ми переможемо.

Ігор Стефанишин

м. Київ 22.03.2026

Учасники: Віталій Громадський, Євген Кислицин, Сергій Мусіяченко, Микола Соловйов, Ігор Стефанишин (всі з Києва); Сергій Єпіфанов (Тернопіль).

Завдання: добратись до понору "Шабський" та попрацювати в ньому.

Краще нас ніхто не проживає. Кращий час ніколи не настане. © Domiy. (©)

Можливо не всі люди з цим погодяться? Однак п’ятірка киян вирішила більше не чекати сприятливих погодних умов та наважилась випробувати і себе і транспорт. Що з цього вийшло? Полярна експедиція: Зима. Мороз. Хуртовина. Заметілі. Світло декілька годин на добу. «Джерело» дров закінчилось. Вода в хаті позамерзала. Цілодобово повітряні тривоги. Це вже не романтика, це божевілля! Далі краще не читати.

А тепер в деталях. Зустрілись десь о 8-й біля Novus, що на Кільцевій. Кави попити не встигли бо поспішали полишити засніжений Київ з нечищеними дорогами. Лишень за півгодини зупинись на заправці щоб поснідати та нарешті скуштувати запашної кави. Свіжий сніг заповнив всі вибоїни на дорогах, від чого вони стали напрочуд гладкими та рівними. З піднесеним настроєм домчали до Вінниці. Снігу там було вже не так багато, як в столиці. До речі, місцева команда спелеологів дотрималась минулої обіцянки поїхати в «наступну» і до цієї експедиції знову не приєдналась 🙂. Однак я вірю, що колись таки буде ця «наступна»!

Коли зупинились в Правдівці, то фортуна наче підморгнула і я забрав останній пиріжок з маком. Як тобі таке «Ребе»? В Городку закупили їжі і повторили перевірений лайфхак з напівфабрикатами. От якби ще й на додачу приїхав «Піф» і розпалив піч в хаті, то все було б ідеально. Але цього в четвер не трапилось. На додачу ще й газовий балон замерз від холодів. Приготували вечерю на печі. Привітали «юного» дідуся (себто мене). Потім було кіно, але не всі витримали. Спали одягнуті в спальниках. Іноді нас зігрівала Миколина собака «Дора», яка шукала собі місце. А може це ми її гріли? Не знаю. Було темно.

Вранці фортуна знову навідалась до нас. Це приїхав «Піф». Нас стало шестеро. Ми поснідали, зібрали спорядження і рушили на понор. Дорога на Монастирок була проїзна, а от з’їхати з неї на поле було неможливо. Довелось прокопати в снігу прохід для машини. Втратили півгодини, але хоч трохи зігрілися. Микола зумів заїхати по полю аж на верх горба. Далі був глибокий сніг і ми не ризикнули ставити автомобіль біля понору. Якщо минулого разу все спорядження учасники носили на собі, то тепер у нас були санчата! Нашому генератору таки сподобалось, як його постійно катали на них туди сюди 🙂. На полі снігу було мало, чого не скажеш про табір біля понору. Північний тин затримав сніг і його глибина сягала понад пів метра. Довелось розкопувати місце під багаття та шукати чайники. Сам колодязь теж був засніжений, однак прохід до печери залишився відкритим і можна було прямо по сніжнику з’їхати до «Сідниць». Ще зігнила та вломилась гілка над колодязем, через яку ми тягали мотузку.

Всі три дні ми працювали в нижньому забої. Спочатку спробували цукерки, але з цього нічого не вийшло. Тоді перейшли до важкої техніки – перфоратора та відбійного молота. Виходило добре, але повільно. Весь час була хороша тяга повітря з поверхні в печеру. Тому вся пилюка від гіпсу летіла в середину печери, осідаючи на стінах білими порохами. В неділю на завершення робіт провели розвідку ходу, що попереду. Протиснутись і заглянути за поворот нікому не вдалось, однак вийшло просунути туди камеру та зробити відео. Воно не якісне, не вистачає освітлення та різкості, однак сильно заманює нас потрапити туди найближчим часом. Переглянути весь фільм можна тут.

Частина команди повернулась в Київ ще в неділю. Робота то святе, особливо якщо за неї платять гроші. Решта добралась столиці в понеділок ввечері. Полярна експедиція завершилась.

До зустрічі навесні!

Традиційна подяка: сусіду Володимиру за повсякденну допомогу.

Слава Україні.

Ми переможемо.

Ігор Стефанишин

м. Київ 22.02.2026