Експедиції 2018 року

Експедиція № 117 з 2 по 8 січня 2018 року.

Нарешті ми досягли стабільності! На протязі останніх поїздок чисельність учасників з Києва стабілізувалась на відмітці 3.

Отже учасники: Олег Корбут, Євген Кубанов та Ігор Стефанишин (всі з Києва), Степан Окоцімський з Іване-Пусте, Юра Григоренко, Олександр Дерев’ягін, Сергій Лавренко з синами Олегом та Артемом, Олег Томчук (всі зі Львова).

2 січня об 11-й ранку троє хлопців зустрілись біля метро «Академмістечко», закупили харчів та й рушили на позашляховику на захід. Прибули на місце десь о 8-й вечора, запалили піч, зготували вечерю, полягали спати лише о першій. Знову не вистачало «балакучих», щоб просидіти до 4-ї ранку. Нікому тепер підтримувати традиції .

Вранці 3 січня до нас приїхав Степан з Іване-Пусте, нас стало четверо і ми пішки рушили до Мушкарової ями. Копали в забої біля реперу №11, продовжуючи роботи, розпочаті ще в 115 експедиції. До вечора встигли просунулись на пару метрів.

Наступного дня прокинулись від телефонного дзвоника. Це Юра Загоруйко з Кам’янця-Подільського нагадав, що він разом з школярами незабаром під’їде до печери. Поснідали. Степан вирішив повернутися до дому, бо мусів перегнати у ремонт свого буса. Утрьох рушили до печери. Коли добрались, то Ігор залишився чекати на дітей, а Олег і Женя пішли в печеру продовжувати учорашні розкопки.

Незабаром з’явились діти з вчителькою, всі переодягнулись, перекусили і рушили вивчати Мушкарову яму. Це була остання печера у їхньому турне по Тернопільщині. За 2,5 години встигли багато оглянути, діти були в захваті, а коли прощались, то домовились наступного разу розпочати спільні розкопки. Поки Ігор знайомив дітей з печерою, Олег та Женя встигли прокопати ще метр і вийти на новий рубіж. Після очистки Т-подібного перехрестя з’ясувалось, що всі видимі продовження засипані чи замиті і непрохідні. «Легкого» відкриття не сталося. Перенесли інструмент, каністри, возика на «Козацьку славу», перекусили та пішли до виходу.

Зачиняючи печеру, помітили в кущах пару очей, що світились у темряві. Вирішили познайомитись з «власником». Це був великий трохи здичавілий кіт або кішка, який після декількох «запрошень», рушив з нами в село. Десь за годину повернулись до хати, повечеряли, нагодували кота та залишили його на кухні ловити мишей.

5 січня вирішили попрацювати у Ведмежій печері, куди вже прибула група львів’ян. Олег запропонував подарувати кота Степану, щоб останньому «не було скучно». Взяли комбінезони, інструмент, прихопили кота і поїхали на Іване-Пусте, де нас уже чекав майбутній власник кота. Дорога до хати, де зупинились львів’яни, була важко прохідна навіть для позашляховиків, тому вирішили не шукати пригод і зупинились біля «фазенди» Степана.

До печери йшли дорогою, що веде до кар’єру , потім повернули на спуск с гори, який прочищали ще влітку. Біля Ведмежої нікого не було, але спустившись в печеру зустріли спочатку Сашу Дерев’ягіна, потім Лаврика з синами і нарешті Юрця, що копав. Привітавши один одного та трохи побазікавши, адже не бачились ще з літа, вирішили дослідити місце, де тяга повітря зникає у тріщині стіни. Раніше ми вважали, що це комин, однак після роботи з перфоратором з’ясувалось, що це горизонтальний непрохідний хід у формі вертикальної тріщини, що розширюється до низу. При нагоді необхідно буде ще попрацювати з перфоратором і зробити тріщину прохідною на 3-4 метри. Упоравшись з завданням вийшли на поверхню, де вже стемніло, і попрямували до хати. Там нас гостинно зустрів Олег Томчук і запросив до столу.

Після смачної вечері вже нікуди не хотілось йти, однак нас чекала біля «фазенди» наша машина і потрібно було повертатись у Олексинці. Коли повернулись до машини, Степан напоїв нас гарячим чаєм з варенням, дав мішок картоплі в придачу і ми поїхали. Нас знову стало четверо: до нас приєднався Саша.

6 січня вирішили копати замулений вхід до печери «Олексинської», що через дорогу від Мушкарової ями. Ми раніше (в 52-й експедиції) вже відкопували вхід до цієї печери. Однак тоді в 2012 році в печері все ще було повно води, а тепер, коли рівень у всіх печерах впав на 4-5 метрів, все може бути по-іншому. За шість років вхід добряче засунувся і розкопати за день не вдалось.

7 січня. Різдво. Трохи посвяткувавши, Олег, Женя та Саша вирішили продовжити відкопувати вхід до печери. Однак і цього дня їм не вдалось потрапити всередину. Сподіваюсь у наступну експедиції ми таки прокопаємо прохід і з’ясуємо, чи залишилась в печері вода.

8 січня. Пора повертатись до Києва. Поснідали, прибрали в хаті, склали речі до машини і рушили до дому. По дорозі заїхали в Королівку, щоб забрати наших друзів до Києва. Традиційно зупинялись в Правдівці (пиріжки), пообідали в Летичеві (в кафе «Ні пуху - ні пера» приємно оновився інтер’єр), постояли трохи на трасі біля Коростишева через декілька аварій і о 9-й вечора в’їхали в Київ.

Подяка сусіду Володимиру за «харчову» підтримку експедиції.

Ігор Стефанишин

14 січня 2018 року.


end faq