Експедиції 2020 року

Експедиція № 139 з 30 січня по 2 лютого 2020 року

Учасники: Фелікс Іщенко, Олег Корбут, Ігор Стефанишин та Ірина Яценко (усі з Києва); Богдан Білава та Павло Куприч (з Чернівців).

Завдання: попрацювати в забої «Че» в Мушкаровій ямі та продовжити ремонт в спелео хаті.

Пройшов майже місяць, як ми повернулись з попередньої поїздки. Отже пора знову збиратись в дорогу. На цей раз змогли поїхати Фелікс з Ірою та двоє постійних учасників попередніх експедицій - Олег та Ігор. Зустрілись о 17-й біля кіностудії, взяли двох попутників (Наталю Яблокову з сином Льошою) і поїхали до Іване -Пусте, де нас вже очікував Степан. Хоч по дорозі машин було мало, прибули ми на місце десь о другій ночі, бо нікуди не поспішали. В хаті було тепло і затишно. Ми повечеряли і лягли спати.

31 січня прокинулись о 9-й і після сніданку, подякувавши господарю за гостинність, рушили до Олексинців. Погода почала псуватись, небо вкрили важкі хмари, накрапав дощик. За годину ми добрались до спелео хати і одразу почали з прибирання на кухні та в «карцері», який вирішили переобладнати в комору зі столом для приготування їжі. В майбутньому там буде ще й вмивальник, коли підведемо до хати воду та каналізацію. За цей час Іра встигла приготувати нам смачний суп, який ми спочатку скуштували, а лише потім пішки рушили до Мушкарової ями.

Дощ на вулиці вже скінчився, однак вхід до печери довелось трохи почистити від землі та снігу. Одразу направились до місця роботи в забої «Че». Нас було лише четверо і тягати возика на довгу дистанцію було важко. Олег запропонував відчепити мотузки і просто штовхати віз з коритом попереду. Вийшло непогано. Так і працювали до 8-ї вечора. Десь за годину, коли ми вже добрались до оселі, з’явились перші гості: Володя Снігур та Аня Шепель. За вечерею та переглядом фільмів промайнула година.

1 лютого нас розбудив «Пан Президент» (відомий також як Павло Куприч). Він разом з Богданом приїхали до нас щоб допомогти копати. Поки збирались до печери, Іра встигла приготувати нам борщ. Довелось спочатку пообідати, а вже потім йти на роботу в забій. На цей раз нас було вже шестеро і процес значно пришвидшився. Після того, як ми витягли дві великих каменюки, під стелею з’явився отвір, з якого приємно віяло свіжим повітрям. Павло почав ще швидше копати, поки не уперся в гіпсову плиту. За нею хід розширювався, вправо виднівся спуск вниз, по якому колись стікала вода. З лівого боку відчувалась тяга повітря, а стеля, яка до цих пір була рівною, перетворилась в купол. Це була невеличка, але така бажана ПЕРЕМОГА.

Майже не відчуваючи втоми, ми піднялись на поверхню, де нас вже очікував Михайло Сохацький. Він запропонував підвезти в село і вже за пів години ми сиділи за столом, обмінювались враженнями та святкували перемогу. Домовились в наступну поїздку допомогти «потопельникам» з Борщева в ліквідації наслідків стихійного лиха в Музейній. Ну а в рідній печері ще доведеться трохи попрацювати, перш ніж нам вдасться прорватись в нові ходи чи район.

2 лютого о 8-й Павло та Богдан поїхали до печери «Озерна», а решта після сніданку продовжили ремонт оселі. Олег залив цементним розчином підлогу на кухні, щоб більше не було ям. О 12-й ми нарешті замкнули хату і поїхали в Млинки до Снігура, де забрали тих самих двох попутників. Погода знову зіпсувалась, почав лити дощ. За традицією ненадовго зупинились в Правдівці скуштувати пиріжків і вже о 9-й вечора в’їхали в Київ. Експедиція завершилась.

Подяка Степану Окоцімському за теплу ночівлю та дрова.

Ігор Стефанишин

5 лютого 2020 р.


Експедиція № 138 з 2 по 7 січня 2020 року

Учасники: Ксенія Бондар, Михайло Виршило, Ольга Воробйова, Олег Корбут, Микола та Лев Соловйови, Ігор Стефанишин та вівчарка Джура (усі з Києва); Андрій Адамчак (з Івано-Франківська); Тетяна Вікторівна Рибалкіна (вчителька), Вадим Богуцький, Ярослав Гросарчук, Євген Зубарєв, Михайло Міщишин, Михайло Тислюк (усі з Кам’янця-Подільського).

Завдання: утеплити спелео хату (закласти пінопластом 5 вікон) та попрацювати в забої «Че» в Мушкаровій ямі.

2 січня, одразу по закінченню новорічного свята, ми вирішили розпочати експедицію, яку вже двічі у грудні відкладали. Згодились поїхати з Києва лише троє, але пізніше до нас приєднався Андрій з Івано-Франківська та Микола з сім’єю. Отже зустрілись утрьох о 15-00 біля автостанції «Дачна», взяли попутників з BlaBlaCar та й поїхали. По дорозі зупинились на «пиріжках» і десь о 10-й вечора заглянули в гості до Степана з Іване-Пусте, де й заночували.

Вранці 3 січня, подякувавши господарю за теплу оселю, одразу поїхали до Борщева і швидко закупили все необхідне для утеплення спелео хати. Але як завезти 15 листів 10-ти сантиметрового пінопласту, мішок клею, 4 мішки дров та 3 рюкзаки в Олексинці? В черговий раз наш Nissan Pathfinder виручив нас та й пасажири зовсім не скаржились на відсутність комфорту. За пів години ми вже були в Олексинцях і розвантажували машину. Погода була сонячна і не по зимовому тепла, але в хаті було прохолодно і довелось розпалити піч. До вечора нам вдалось утеплити (закласти пінопластом) два вікна у кухні, два вікна у «карцері» та одне вікно в гостьовій кімнаті. Під вечір до нас приїхав Андрій з Івано-Франківська і розповів про свої пригоди по дорозі в село. Йому Google проклав маршрут через Лисівці, де вже майже рік закрито міст через Серет. Але місцеві жителі допомогли і підказали об’їзд по полю в Шершенівку. Добре, що на вулиці був мороз і дорога трохи підмерзла.

4 січня прокинулись десь о дев’ятій. Поки снідали, до нас приїхав Юра Загоруйко з Кам’янця-Подільського з групою гуртківців. Ігор та Андрій разом з ними відправились до печери, а Олег та Оля залишились в хаті закінчувати ремонт вікон. Вхід до Мушкарової ями трохи засипало землею та снігом, але ми прихопили з собою лопату і все почистили. Усередині печери було тепло і затишно. Ігор ознайомив дітей з печерою, потім сходили на «Тибет» та «Кайлас» за інструментом і почали копати в забої «Че». Десь по обіді всі вийшли з печери. Школярі попрощались і сіли в автобус, а ми разом з Олегом та Олею, що недавно підійшли, повернулись працювати в забій. Спочатку випробували новий возик, який зробив Олег, але потім знову взялися за старого возика, у якого значно більші колеса і він краще ходить по нерівній дорозі. До вечора нам вдалось видалити частину каменю і прокопати метр ходу. Десь о 19-й ми вийшли з печери і рушили до села. По дорозі нас підібрав автомобіль, в якому «випадково» сидів Коля Соловйов з сім’єю. Нас стало вже не четверо, а восьмеро, не рахуючи вівчарки Джури. Святкування цієї події затягнулось до другої ночі.

5 січня вранці почав падати сніг. Андрій попрощався з усіма і поїхав додому, Оля залишилась в хаті готувати борщ, а ми ушістьох рушили пішки до печери. На дорозі біля печери був сильний вітер, який змітав сніг з поля і утворював замети. Спочатку вівчарка не хотіла ніяк спускатись в колодязь, але Колі та Ігорю все-таки вдалось силоміць її туди занести. На відміну від поверхні під землею все було без змін і ми продовжили копати в забої «Че». Собаці сподобалось наше заняття і вона вирішила погратись з возиком, який бігав туди сюди по забою. Ця гра закінчилась двома прокушеними колесами і довелось міняти возика на нового. Добре що це був лише возик, а не наші автівки.

До вечора нам вдалось повністю видали камінь в проході, але за ним через метр з’явився наступний. Цю роботу ми відклали на наступний день і пішли відпочивати. Близько восьмої вечора до нас навідався в гості Михайло Сохацький, якого ми давненько не бачили. Михайло розповів , що вони нарешті здолали наслідки повені і тепер можна буде продовжити дослідження печери «Музейна». О першій ночі гість попрощався і поїхав додому, а ми пішли спати.

Наступного дня Ігор поїхав в Чортків провідати батьків, а Олег та Коля працювали в печері. Їм вдалось удвох прибрати камінь та трохи прокопати вперед. За цей час дівчати приготували смачну кутю та вечерю.

7 січня. Різдво. Ігор повернувся з Чорткова і всі почали швиденько збиратись в дорогу. Раптом виникли перші проблеми: автівка Колі не захотіла заводитись через розряджений акумулятор. Довелось на буксирі її тягнути по селу поки не завелась. Нарешті о 12-й хата була зачинена і ми поїхали. Спуск в село, а також ділянка дороги біля печери були засипані снігом і це трохи налякало Миколу. Тому він вирішив повертатись в Київ через Тернопіль, а Ігор повів машину звичною дорогою через Гусятин. За старою звичкою ми зупинись в Правдівці, але пиріжків не скуштували, бо було зачинено. Все ж таки Різдво. Довелось зупинятись в Летичеві, де нас смачно нагодували обідом в кафе. Машин на трасі було небагато, асфальт був сухий і ми о дев’ятій прибули в Київ. Експедиція завершилась.

Подяка Степану Окоцімському за теплу ночівлю та дрова.

Ігор Стефанишин

10 січня 2020 р.


end faq